Гунько Вадим Васильович
Народився 20 листопада 1977 року в селі Ружин.
Проживав і навчався в Люблинці. Після 9 класу поступив в Оваднівське ПТУ, де здобув освіту механізатора та водія. У 18 років, після закінчення училища, Вадим був призваний на строкову військову службу в Національну гвардію України. У 1998 році одружився. Займався будівельною справою. Останні роки працював на будівництві за кордоном.
Після початку повномасштабної війни Вадим Васильович одразу повернувся додому і пішов добровольцем до військкомату. Через стан здоров’я його спочатку не взяли до Збройних Сил. Але в травні 2022 року він отримав повістку і був призваний до військової частини міста Володимира-Волинського. За декілька днів відбув на фронт на Бахмутський напрямок.
Вадим Гунько весь час знаходився на передових позиціях. Хлопці не боялися іти з ним у бій, бо він був справжнім і надійним товаришем, завжди йшов попереду й не раз рятував життя своїм побратимам. Медаль «За Службу Українському народу» стала його першою нагородою.
Після Бахмуту їх військовий підрозділ перевели на Харківський напрямок, де вони брали участь у визволенні Харківщини. І знову медаль – за «За визволення Харківської області».
15 березня 2023 року у бою поблизу Куп’янська під Синьківкою Вадим отримав надзвичайно важке поранення. 12 діб лікарі в м. Харків боролися за життя бійця, але, на жаль, не вдалося його врятувати.
Помер 27 березня 2023 року серце воїна зупинилося… Троє дітей, віком 8, 13 і 20 років, залишилися без батька, якому завжди буде лише 45…
Ще одна нагорода «Ветеран війни» надійшла герою вже посмертно. Мужній захисник Гунько Вадим Васильович житиме в серцях і в пам’яті своєї сім’ї, рідних, друзів. Його ім’я назавжди буде вписане в Книгу історії України.
