Півень Дмитро Миколайович
Народився 24 липня 2000 року у селі Солотвин Ковельського району.
Тато Дмитра, Півень Микола Іванович, – бджоляр, мама, Півень Тетяна Олександрівна, – вчителька. Дмитрик був другою дитиною у сім’ї. Старша сестричка хлопчика померла у віці 6 місяців, тому коли з’явився в сім’ї син для батьківської радості не було меж.
Дмитрик ріс веселою, допитливою дитиною. У віці 5 років вільно читав, переказував казки, які читала та розповідала йому мама. Залюбки майстрував із татом. Коли народились менші брати та сестричка, радісно проводив час із ними.
У 2006 році Дмитрик пішов у перший клас Майданської ЗОШ I ступеня. 2010-2015 роки – навчання у ЗОШ I-II степеня с. Новий Мосир. Освіта дитині давалась легко. З однокласниками завжди знаходив спільну мову. Учителі радували батьків позитивними відгуками про сина.
Закінчивши 10 клас Голобської ЗОШ I-III ступеня, поступив у Голосіївське духовне училище ім. Іоанна Дамаскіна м. Києва, де опанував художню різьбу по дереву. Ця професія йому дуже подобалась, він був майстром своєї справи. Після закінчення училища повернувся у рідне село. Допомагав батькам по господарству, займався різьбярством, працював на будівництві.
У 2020 році вступив до лав ЗСУ. Строкову службу проходив у селі Старичі Львівської області. Повернувшись додому в грудні 2021 року, виробив документи для поїздки на заробітки до Польщі, адже мав мрію придбати необхідні деревообробні станки для започаткування своєї справи. Не судилося… 24 лютого 2022 року розпочалася війна, яка перекреслила все, знищила мрії, забрала життя.
28 серпня 2022 року Дмитра забрали на війну, але через декілька днів повернули додому, сказавши чекати виклику. 21 вересня він був відправлений у Володимир, де пробув трохи більше тижня. А тоді – одразу на «нульові» позиції Донецької, пізніше Харківської області. Воював у складі 14-ї ОМБр імені князя Романа Великого (3 батальйон, 1 рота) – Куп’янський напрямок.
Був позитивним, улюбленцем побратимів. Мав позивний «Перукар», адже вмів гарно постригти. Зі слів товаришів, Дмитро був дуже відважним, надійним, швидко опанував військову справу. Тому був відправлений на навчання у с. Старичі Львівської області, де проходив строкову службу, для навчання та підвищення по службі. Повернувся у Куп’янськ Харківської області, до своїх побратимів, 8 травня. 9 травня останній раз спілкувався з рідними і висловив занепокоєння (вперше за весь час перебування на війні!) про погані передчуття.
12 травня об 11 годині ранку ворожа 16-кілограмова міна розірвалась саме там, де були Дмитро та Юрій (побратим). Весь удар на себе прийняв Дмитро, Юрій залишався живий. Щоб повернути тіло сина батькам товариші 3 кілометри протягнули його під страшними вибухами.
12 травня 2023 року у селі Вільшана Харківської області серце Дмитра перестало битися.
Похований у рідному селі Солотвині.
Посмертні нагороди Героя: орден «За мужність» III ступеня (08.02.2024) та Князівський Хрест Героя «Навіки в строю» (12.03.2024).
