Сидорук Олександр Валерійович
Народився 30 серпня 1981 року у селищі Голоби, де й прожив свої шкільні роки та юність.
У 1998 році закінчив навчання в середній загальноосвітній школі рідного селища. Два роки навчався в професійно-технічному училищі м. Угніва Львівської області.
З 18 листопада 1999 р. по 18 травня 2001 р. проходив строкову службу в Збройних силах України.
Згодом переїхав до Ковеля та жив там до повномасштабного вторгнення. Виховував трьох дітей та завжди ставив сім’ю вище всього. Всі знайомі та близькі пам’ятають його як доброго, чуйного та сміливого чоловіка, який завжди був готовий допомогти будь-кому в скрутну хвилину, завжди підтримував та був поряд.
Олександр був дуже працьовитою людиною, завжди сумлінно виконував свою роботу. Останні 10 років їздив на заробітки у різні країни, включаючи Чехію, Польщу, Швецію, Естонію та Німеччину. Брався за будь-яку роботу, адже дуже швидко навчався та був дуже розумним.
Працював із березня 2006 по червень 2011 року у магазині «Фокстрот» виконавчим директором, із 24.11.2011 по 01.10.2012 – директором «Комп′ютерного всесвіту» у Ковелі, після звільнення – за кордоном. 12 березня 2014 року знову повернувся у «Фокстрот», де був продавцем до 10 червня 2019 року.
Почувши про початок повномасштабного вторгнення росії в Україну, відразу зібрав речі та повернувся з Німеччини на батьківщину, щоб стати на захист рідної держави. В той самий день всі близькі отримали лише одне повідомлення: «я їду». Повернувшись, стояв на сторожі майбутнього нашої держави з березня 2022 року. Свій військовий шлях він розпочав разом зі своїм найкращим другом Олексієм Мироновим на Луцькому військовому аеродромі.
Весною 2024 року розпочав навчання в Житомирській області. Саме тоді стало відомо про загибель при виконанні бойового завдання його найкращого друга. Олександр тяжко переживав це, але незважаючи ні на що продовжив свій шлях. Згодом Олександр продовжив навчання у Польщі. У червні був відправлений у Харківську область, де сумлінно та віддано виконував роботу сапера.
Свій останній бій прийняв 21 червня 2024 року на Харківщині, де загинув через отримання значних поранень він мінометного обстрілу, які були несумісні з життям.
Як описують рідні, Олександр завжди був позитивним, мужнім, працьовитим, людяним та щирим. Турботливий чоловік та найкращий батько.
Похований на кладовищі рідного селища Голоби.
