Навіки 22: у Ковелі в останню земну дорогу провели Героя Станіслава Вакуліча

На портреті з чорною стрічкою – усміхнене і зовсім юне обличчя. Станіславу Вакулічу – 22, з яких майже п’ять він – у війську, з листопада 2024 – на передовій цієї безжальної війни.

Сьогодні вранці з захисником попрощались у селі Велимче, де він народився, де минула частина його дитинства. Потому громадянська панахида відбулась на площі Героїв Майдану у Ковелі, – повідомляє Ковельська міська рада.

У наше місто Станіслав з родиною переїхав, коли йому виповнилось одинадцять. Навчався в ліцеї №13, ганяв з друзями футбол, був веселим, товариським, надійним, світлим.

Після отримання базової освіти вступив у Львівський коледж транспортної інфраструктури, вивчився на помічника машиніста.

У свої 18 – підписав контракт та пішов служити у Нацгвардію. Прикладом для нього був хрещений батько, рідний брат матері Василь Редькович, боєць Національної гвардії України, який і сьогодні захищає країну на фронті.

Спочатку для Станіслава це були звичайні військові будні, вишколи, тренування. Але саме у його день народження, 24 лютого, коли хлопцеві виповнилось 20, на нашу землю прийшла страшна біда.

Боєць Нацгвардії виконував різні завдання. У зону бойових дій він потрапив 1 листопада 2024 року. Воював на Запорізькому та Донецькому напрямках. Короткі перепочинки, розмови з рідними, батькам, як незгасаюча віра в Перемогу. Станіслав мріяв про освідчення коханій, будував плани, своє майбутнє.

Але в одну мить усе згасло: і мрії, і життя… Під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Новотроїцьке Донецької області молоде життя обірвала війна.

Старший стрілець військової частини А1141 Національної гвардії України, сержант військової служби Станіслав Вакуліч загинув 25 січня.

Сотні людей прийшли провести Станіслава в його останню земну дорогу, віддати шану молодому Герою, подякувати за подвиг.

Щирі співчуття мамі Лесі Василівні, батькові Василю Васильовичу, який після поранення на Курщині проходить реабілітацію, вітчиму Володимиру Богдановичу Сенюті, який також півтора року у лавах ЗСУ. Для нього Станіслав став рідним сином з раннього дитинства. Коханій дівчині Софії, усім рідним, друзям, кожному, у чиєму серці було і залишиться місце для спогадів про Станіслава

– звернувся до рідних під час своєї промови міський голова Ігор Чайка

Було багато спогадів, хороших слів сказано про Воїна, який прожив гідне, хоч і коротке життя. Ні через рік, ні через інший проміжок часу не можна змиритися з такою втратою.

Війна забирає цвіт української нації, нищить тих, хто має творити майбутнє своєї країни.

Поховали Станіслава Вакуліча на Алеї Героїв міського кладовища.

Вічна пам’ять і слава Герою!

Фото Ковельської міської ради