Сталеві воїни «Сталевої Сотки»: історія добровольця Максима з Ковеля, який був водієм-далекобійником

Сьогодні в 14:50 · 2 хв читання

Пан Максим працював водієм-далекобійником і 24 лютого 2022 року мав вирушати із рідного Ковеля у черговий рейс до країн Європейського Союзу.

Та щойно дізнавшись про повномасштабне вторгнення чоловік добровольцем пішов до ТЦК. На той час вже мав певне уявлення про військо – у 2007-2008 роках служив «строчку» у Дніпрі, – повідомляє сьогодні пресслужба 100-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

Потрапивши до Ковельського батальйону (54 об ТрО) тоді ще Волинської бригади тероборони (100 обр ТрО), служив на посаді старшого сапера в інженерно-саперному взводі. Від побратимів одержав співзвучний із прізвищем позивний «Лящ».

Брав участь у запеклих боях в Серебрянському лісі та під Очеретиним. За виявлений героїзм нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Вже рік як Максим служить у роті радіаційного, хімічного, біологічного захисту (РХБЗ) 100 омбр – на посаді командира окремого відділення РХБ розвідки.

Під час боїв у Торецьку внаслідок ворожого скиду зазнав контузії та осколкового поранення ноги. Після оперативного втручання та відновлення повернувся до строю.

Про свій уже четвертий рік на війні «Лящ» розповідає із неабияким гумором:

Тут усе як у супермаркеті: хто три роки відслужив – четвертий одержує в подарунок! А якщо серйозно, то порівняно із тією ордою Україна, з першого погляду, начебто і маленька держава. Але ж тримаємося четвертий рік – і це справді крутезно! Бо переважаємо здичавілих «асвабадітєлєй» за такими параметрами як мотивація, сила волі, любов до рідної держави. Їм тут нічого не «світить»: якби забралися назад на болота просто сьогодні – принаймні зберегли б кількасот тисяч життів свого особового складу…

На рідній Волині на Максима чекає з Перемогою велика родина: люблячі батьки Ярослав Іванович і Світлана Сергіївна, кохана дружина Анна, 12-річний син Захар і дев’ятирічна донечка Евеліна.