Майданський Феодосій Сидорович

Народився 20 лютого 1911 року у селі Майдан Ковельського повіту Волинської губернії в сім’ї бідного селянина. Він був з дітей п’ятнадцятим, у два роки залишився сиротою.

З 1939 року працював у клубі селища Голоби. В роки німецько-радянської війни перебував у партизанських загонах.

Після війни працював директором Голобського Будин­ку культури, а з 1947 року – художнім керівником Будин­ку культури імені Івана Франка м. Ковеля. Саме він перший організував тут драматичний гурток, перші хорові колекти­ви вчителів та медпрацівників (нині – народна академічна хорова капела м. Ковеля).

В 1953 році як особливо обдарованого митця і музи­канта його направляють до Каменя-Каширського, де працював викладачем музики та співів у новоствореному педагогічному училищі. Тут він створив драматичний гурток, духовий оркестр, хор, який був переможцем фестивалів художньої самодіяльності.

Після повернення до Ковеля працює у музичній школі викладачем по класу скрип­ки, баяна, акордеона. Згодом вступає до Луцького державного музичного училища, яке закінчує з «червоним» дипломом і отримує рекомендацію до консерваторії. Але маючи вже 57 років, сім’ю, улюбленицю-онуку, не погодився.

Продовжував навчати дітей музиці, а дорослих залучати до драматичного гуртка. Він перший на Ковельщині поставив «Лісову пісню» Лесі Українки, граючи роль дядька Лева. Майстерно поставлені ним п’єси українських класиків: «Мартин Боруля», «Шельменко-денщик», «Суєта», «На перші гулі», «Назар Стодоля», «Сто тисяч», «Москаль-чарівник», «Украдене щастя» та інші.

Багато сил було віддано праці над операми «Наталка-Полтавка», «Майська ніч», «Запорожець за Дунаєм», «Коза-Дереза». Популярними були й сучасні п’єси «Платон Кре­чет», «Не називаючи прізвищ», «Загибель ескадри». І жод­на п’єса не пройшла без його участі. Була в нього мрія – ще раз повторити на схилі років п’єсу «Укра­дене щастя». Тим більше, що Богдан Ступка, будучи у домі Майданських, пообіцяв на прем’єрі зіграти роль Миколи. Та не судилось… Поспішаючи на чергову репетицію, трагічно загинув.

Не було в нього високих державних нагород. Обмину­ли. Лише за дороги фронтові та ще багато дипломів, гра­мот, щира любов і шана його колег, учнів, людей.