Аврух Мойсей Давидович

Народився 16 вересня 1923 року в місті Козятині Вінницької області.

Його батько – Давид Лазаревич – походив з незаможної єврейської родини Ковеля. Після революції 1917 року опинився за польсько-радян­ським кордоном, де й одружився, мав двох дітей.

Коли у 1939 році західноукраїнські землі були окуповані СРСР, сім’я Аврухів у 1940 році повертається до Ковеля. Михайло деякий час вчиться в одній з середніх шкіл.

У 1941 році з початком німецько-радянської війни сім’я евакуювалася на схід; спочатку – в місто Козятин Вінницької області, а згодом – в Казахстан. Сімнадцятирічним юнаком Мойсей був призваний на військову службу, брав участь у боях з німцями. За проявлені доблесть і героїзм нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня, медаллю «За відвагу» та багатьма іншими ювілей­ними медалями.

Був поранений, лікувався в госпіталі. Став інвалідом війни. Згодом працював викла­дачем фізкультури та військової підготовки в школах Кзил-Орди й Козятина.

У жовтні 1948 року родина знову повертається в Ко­вель, де Мойсей влаштовується на роботу літературним працівником місцевої газети «Прапор Леніна». За майже двадцятирічний період пройшов шлях до заступника редактора. Заочно закінчив історичний факультет Луцького державного педагогічного інституту.

Справжній хист організатора проявив на посаді дирек­тора новоспорудженої у 1967 році міської друкарні.

Після виходу на пенсію в 1986 році деякий час ще проживав у Ковелі, та незабаром емігрував разом з дітьми в Ізраїль. Перебуваючи далеко за межами України, продов­жував підтримувати дружні зв’язки з колишніми колегами по праці.

Помер у травні 2002 року.