Давня трагедія на Ковельщині: у руках хлопчика вибухнула міна

14.02.2021 23:43
Фото: «Вісник+К»

Минуло тридцять років, як сім’я Давидюків з Люблинця Ковельського району похоронила свого сина Юрія. Йому тоді було всього 10 років.

Про це пише Галина Оліферчук у виданні «Вісник+К».

– Мій десятирічний син Юра і на три роки менший Вова були на канікулах у бабусі в Клевецьку Турійського району, – пригадує події того часу Галина Давидюк. – У той день ми з чоловіком йшли на нічну зміну. Не встигли й до роботи стати, як на завод примчав сусід: «Галю, збирайся хутенько, твоя свекруха заслабла – вас у Клевецьку чекають!» А правди не каже.

У жінки закралася підозра, що щось то не так. Але як були в робочих спецівках, так і сіли в машину. Їдуть і мовчать, тривога роздирає душі. Шофер теж чорний з виду і мовчазний. І повіз їх не до свекрухи додому, а до медпункту. А там море людей, ніби все село зібралося. З натовпу до машини підійшла якась жінка, відчинила дверцята і промовила: «Галю, нема твого Юри…» Більше вона і не чула нічого – знепритомніла.

…Того недільного дня вісім старшокласників, які приїхали з Ковеля на канікули в село, пішли в ліс і копали окопи – шукали патрони. Їх з часів війни ще багато там лишилося. І хоч старші хлопці з малими не дружили та в ліс не кликали, Юрко з братиком самі напросилися до гурту. Цікаво ж як! Виявляється, тоді діти в лісі викопали міну і принесли на ферму, де в гурті стали роздивлятися. По черзі стукали нею в дерево, передавали один одному з рук в руки. Саме в той момент підійшов Юра Давидюк й собі взяв боєприпас. У його руках міна стала шипіти. Він лише встиг крикнути до свого меншого братика: «Вова, втікай, бо шипить… Втікай!» У цей момент стався гучний вибух такої сили, що в селі у вікнах всі шибки задзвеніли. Юрка розірвало, одну руку так і не знайшли…

Похорон був дуже велелюдний. Біля школи востаннє лунав Юркові шкільний дзвінок.

Чого хлопцю так кортіло побігти до гурту, де знайшов свою смерть? Про це немає у кого спитати і ніхто не відповість, не поверне життя дитині. І хоча відтоді пройшло 30 років, рана у серці матері не заживає. Вона зараз тішиться меншим сином Вовою і двома онуками. Дякує Богові, що хоч він залишився живий.

Вам може бути цікаво
Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.