«Хто, як не я? Україна в нас одна»: ковельчани провели в останню земну дорогу Леоніда Семенюка

Наш Герой – Леонід Семенюк. Цей осінній день, коли Ковель прощався з командиром підрозділу, капітаном, ніби намагався передати частинку його душі – такої ж світлої, сонячної й теплої.

Про це сьогодні повідомляє Ковельська міська рада.

Леонід Семенюк народився 14 травня 1994 року в селищі Луків Волинської області. Там пішов до школи. Рано втратив батька, тож змалку став для мами – Наталії Олександрівни – головною опорою. Через сімейні обставини вони переїхали до Дніпра, де Леонід зростав, дорослішав і ставав справжнім чоловіком. Він рано навчився самостійності – готував, навчався, дбав про дім і домашніх улюбленців. Уже тоді проявилася та внутрішня сила, яка згодом загартувала його характер.

Після 9-го класу Леонід із мамою повернулися на Волинь, і хлопець вступив до обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Згодом продовжив навчання у Дніпропетровському національному університеті залізничного транспорту на кафедрі військової підготовки, яку закінчив з відзнакою.

Після цього служив у Києві. У 2021 році звільнився з військової служби, плануючи розпочати нову сторінку життя. Але з початком повномасштабної війни у лютому 2022 року він без вагань став до лав захисників України. Спершу служив у Старокостянтинові, а згодом – у найгарячіших точках фронту. Казав просто:

Хто ж, як не я? Україна в нас одна.

Хлопець любив усе українське: пісні, книжки, історію. Віддавав перевагу документальним творам про визвольну боротьбу, УПА, полк «Азов», події 2014 року. Шукав рідкісні видання, бо прагнув знати правду.

Щомісяця частину свого забезпечення переказував на допомогу армії, бо вважав:

Гроші мають працювати на перемогу.

З юних років займався воркаутом і силовими тренуваннями, надихав цим інших. Де б не жив – завжди знаходив спортзал і продовжував тренування.

Саме спорт подарував йому зустріч із коханням. Під час служби у Старокостянтинові відвідував фітнес-клуб у Хмельницькому, де познайомився з Катериною, яка там була тренером. У серпні цього року вони одружилися. Подружжя чекало на поповнення.

Леонід мав можливість перейти до більш безпечного підрозділу. І хоча розглядав такий варіант – аби спокійніше було дружині, зробити цього не встиг. Він мріяв про мир, про родину, але війна забрала його надто рано. Йому було лише 31.

2 жовтня 2025 року біля села Садки Сумської області командир підрозділу Збройних Сил України, капітан Леонід Олександрович Семенюк загинув – до останнього лишаючись вірним присязі, народу й Україні.

Ще одне серце перестало битися за Україну. Це був справжній патріот, людина честі й гідності, мужності й відваги. Життєвий шлях Леоніда Семенюка проліг через багато міст, але скрізь він залишав після себе добру пам’ять, повагу й вдячність. Він був справжнім сином України – світлим, чесним, сильним і добрим

– відзначив міський голова Ігор Чайка

Мер міста висловив від усієї громади щирі співчуття мамі Наталії Олександрівні, вітчиму Сергію Васильовичу, дружині Катерині, тещі Валентині Іванівні, бабусям Світлані Василівні та Катерині Степанівні, друзям, побратимам – усім, хто знав і любив Леоніда.

У пам’ять про випускника Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, який навічно зарахований у лави ліцеїстів, щоденно буде лунати удар дзвону. Так у закладі вшановують кожного учня, викладача, які загинули на війні.

Поховають Леоніда Семенюка на Алеї Героїв міського кладовища.

Вічна пам’ять і слава!

Фото Ковельської міської ради