Ковельська громада попрощалась із захисником Олександром Шевченком, який родом із Донеччини

Ковельська громада провела в останню земну дорогу захисника України Олександра Руслановича Шевченка – воїна, для якого Ковель став справжнім, омріяним домом, якого він не мав із дитинства.

Про життєвий шлях Героя під час громадянської панахиди розповів перший заступник міського голови Тарас Яковлев, – повідомляє сьогодні Ковельська міська рада.

Олександр Шевченко народився 22 вересня 1990 року в місті Єнакієве на Донеччині у багатодітній сім’ї. Коли хлопчику було лише п’ять років, він втратив батьків і потрапив до сиротинця. Там закінчив школу, а згодом – професійно-технічне училище, де здобув фах для роботи у вугільній промисловості Донбасу. Та після практики на шахті зрозумів, що хоче змінити своє життя.

У пошуках нового шляху Олександр вирушив до столиці, де працював вантажником в одному з монастирів на Київщині. Саме там у 2013 році він зустрів Вікторію – ковельчанку, яка приїхала працювати та мріяла стати кондитером. Через рік пара одружилась.

Разом вони багато подорожували країнами Європи, пізнавали світ і мріяли про майбутнє. Та найбільше хотіли мати власний дім. У 2021 році Олександр і Вікторія повернулися в Україну та оселилися у Ковелі.

У 2022 році в родині народився син Миколка – ім’я якому обрав сам тато. Поява дитини стала одним із найщасливіших моментів у житті Олександра. Він, який виріс без батьківського тепла, понад усе цінував свою сім’ю і мріяв створити для неї затишок та любов, яких так не вистачало йому в дитинстві.

Олександр був турботливим чоловіком, люблячим батьком і надійною опорою для рідних. Допомагав у всьому, завжди доводив розпочату справу до кінця. Після роботи поспішав додому, щоб провести більше часу з родиною. Разом із дружиною вони почали облаштовувати власний дім, будували плани на майбутнє.

Але війна змінила їхні мрії. Олександр став на захист України та своїх близьких. 19 липня 2024 року його мобілізували. Після проходження військової підготовки він потрапив до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади та вирушив на один із найскладніших напрямків – на Донеччину, землю, де народився.

2 вересня 2024 року Олександр востаннє спілкувався з дружиною телефоном. Він повідомив, що вирушає на своє перше бойове завдання. На жаль, воно стало останнім.

Із 9 вересня 2024 року Олександр не виходив на зв’язок. Понад 20 місяців рідні жили надією та вірою, що він повернеться. Та експертиза ДНК підтвердила його загибель.

Життя навідника 3-го штурмового відділення 1-го десантно-штурмового батальйону військової частини А0224, солдата Шевченка Олександра Руслановича обірвалося 9 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Костянтинівка Покровського району Донецької області.

Висловлюємо щирі співчуття дружині Вікторії, сину Миколці, сестрам Крістіні та Оксані, батькам дружини Марії Володимирівні та Володимиру Миколайовичу, усім рідним і близьким Олександра Шевченка.

Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.

Вічна слава захиснику!

Фото Ковельської міської ради