Мешканець району готував страви для самого Щербицького

Адаму Кіперчуку з Ратного повернуло на 75-й рік, з яких 42 роки він куховарив. Його стравами смакували різні поважні делегації. Навіть міністрів і першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького пригощав! Чоловіка шанують люди, тож не дивно, що його кликали за кума. Зараз він має майже півсотні похресників.

Про це пише Валентина Борзовець у виданні «Вісник+К».

Чоловік проходив службу на Забайкаллі в офіцерській їдальні, був старшим кухарем, де відзначився як хороший спеціаліст. І ця робота була йому до душі. Саме тоді Адам Йосипович зрозумів, що це його – готувати, пекти, вигадувати нові страви.

Моя мама ще за Польщі наймитувала у Ратному у пана Деречія, де й навчилася всілякої премудрості з кулінарії. І нас, дітей, потроху всьому тому навчала. Мама була господинею на всю округу, на весілля односельчанам постійно короваї пекла. А батько столярував. У мене душа до цієї справи ніяк не лежала, а ось до кухарства тягнуло. Відслуживши в армії, влаштувався у ресторан в Ратному

Адам Кіперчук розповідає, що як тільки доводилося накривати стіл для начальства, для приготування страв вибирали саме його. І навіть тоді, коли мав вихідний. Так приклеїлася до нього кличка «райкомівський повар».

Щербицький приїжджав у район, у село Кортеліси, відкривати пам’ятник жертвам фашизму. Зрозуміло, що почастувати його потрібно було обов’язково. Позвозили кухарів з цілої області, а я був за старшого – від усіх комор з харчами у мене були ключі і за все це особисто відповідав. Тоді навіть до мене приставили міліціонера. Звозили різний гарний посуд, спиртне, продукти і готові страви. Три доби кипіло, шкварчало… Обласна санстанція заборонила подавати кров’янку, карасі печені. То я світязькі вугрі, тушені у сметані, хутчій заховав у піч, та хтось їх вкрав

Адам Йосипович одиноко живе у своїй хатині. Так сталося, що власної сім’ї не створив і дітей не має. Доглядав маму з татом, а потім ще й двох малих племінників. Один з них – монах Варлаам, служить у Старому Чорторийську, 25 літ вже віддав служінню Богові.

До нього часто їжджу, провідую. На нього і хату переписав. Сподіваюсь, що і мене до смерті догляне… Власних дітей не маю, а ось похресників – аж 43! Як стану рахувати, то всіх і не згадаю. Мама якось допомогла, й зупинились ми на цифрі 43. Сімнадцять похресників живе у Ратному, є у Комаровому, Забродах, Пісках-Річицьких, Лучичах, Проході, інших селах. Похресникам вже по пів віку. Навіть як звати всіх призабув. Є такі, що мало й бачив…

Фото: «Вісник+К»