Село на Ковельщині: чудотворна ікона Богородиці та князівські розбірки

20.02.2022 19:12
Джерело: Волинські новини

Місцеві краєзнавці наводять різні версії походження назви села Доротище. Одна з них така: колись навколо було багато звірів, і треба було їхати «дорогою тихо». Мовляв, від цих слів і пішла назва села. Фахівці ж виводять топонім від дохристиянського імені Дороготех.

Про це пише Сергій Наумук у «Волинських новинах».

Перша писемна згадка належить до 1502 року. Тоді село згадане як Дороготище, у XVII столітті назва фігурувала як Дороготичі.

На початку ХХ століття у селі фіксували урочища Козаківка, Жовмірівка, Яновище та Озереще, де колись було озеро.

У середині XVI століття Доротище належало князям Сангушкам. Власне, з цим періодом пов’язано декілька документів, у яких згадане село. Князі то сперечалися між собою за володіння, то укладали мирові угоди.

Доротище на польській карті міжвоєнного періоду / Джерело: Волинські новини

13 грудня 1531 року володимирський староста, маршалок Волинської землі Федір Сангушко, власник Доротища, Грабового, Несухоїжів, Березова, Сереховичів, та Василь Сангушко, власник Лагодовля, Облапів, Секуня та Шушків, обмінялися маєтками на Ковельщині і домовилися розмежувати свої села Лагодовль та Доротище. Для цього хотіли залучити авторитетних приятелів – князів Василя ЧетвертинськогоОлександра ВишневськогоОлександра Порицького та пана Федора Гулевича.

Доротище в адресній книзі 1929 року / Джерело: Волинські новини

Посередники (їх назвали гарним словом «єдначі») мали на свято Юрія об’їхати володіння обох Сангушків (князь Василь доводився Федору дядьком, двоюрідним братом Андрія – батька Федора) і встановити межі. 5 серпня 1533 року угоду затвердила королева Бона, хоча на той час повного замирення між князями ще не настало. У жовтні того ж року князі Федір та Василь врешті уклали у Вільні ще одну угоду про розмежування сіл Лагодовль та Доротище.

Доротище на карті другої половини ХІХ ст. / Джерело: Волинські новини

Справу вирішили через кілька років. 10 березня 1540 року у Ковелі Федір і Василь Сангушки таки розмежували маєтності. Через довгу ворожнечу границі було розорано, а межові копці розкопано. У документі дипломатично зазначено, що це чинили «без волі нашої». Мовляв, то все діло рук підданих. Менше з тим, дядько з племінником виїхали на межу земель і «по стародавніх границях грані зарубали і копці закопали». Штраф за порушення угоди мав становити 2 тисяч і кіп грошей, які потрібно було сплатити у королівську казну.

Оголошення в газеті 1928 року про встановлення факту загибелі під час Першої світової війни жителя села Доротище, колишнього рядового російської армії Євтихія Смаля / Джерело: Волинські новини
Оголошення в газеті 1937 року про встановлення опікуна над майном відсутніх Олексія та Юстини Вашківців / Джерело: Волинські новини

1547 року князь Федір Сангушко складає заповіт, у якому згадано, що Доротище було надано його батьком та ним на соборну Воскресенську церкву у Несухоїжах.

Успенська церква є пам’яткою архітектури / Фото В’ячеслава Галієвського

Пізніше Доротище було власністю Сапігів. Підчаший Йосип Сапіга надав землю для причту Успенської церкви, яку спорудили у 1767 році. Доти в селі був дерев’яний Георгіївський храм.

Дзвінниця збудована окремо / Фото В’ячеслава Галієвського

У храмі й нині зберігається чудотворна Доротищенська ікона Божої Матері. Написана на полотні, вважають, що вона може належати до XVI століття. Про образ відомо, що він був власністю родини Мирських, які жили в Мінській губернії. Якось, коли трапилася пожежа, то тільки розплавилася срібна рама, а сама ікона залишилася неушкодженою.

Храм має потужні мури (товщиною до 180 см) і міг слугувати оборонною спорудою / Фото Сергія Наумука

У XVIII столітті вона потрапляє до Войцеха Ословського, який був власником сусіднього села Лапні. За борги Ословський віддав образ доротищенському священнику Якову Антоновичу. Ікону використовували як спускну. Вона була у двох золочених рамах, одну з яких замовив власник села Євстахій Чернецький, а іншу – поміщик села Бузаки Петрушевський. Такий дарунок вони зробили на знак подяки за порятунок під час розливу річки, коли ледве не втонули.

На фронтоні церкви розміщена ікона / Фото Сергія Наумука

У 1885 році в селі збудували церковно-приходську школу, яку утримували коштом селян. На рік виділяли 50 рублів.

Замітка в «Gazeta koscielna» 1926 року про Доротище / Джерело: Волинські новини

У кінці ХІХ століття село належало Вербицьким, які мали 518 десятин землі (близько 565 га). У той час в Доротищі налічували 150 дворів. У 1906 році проживав 941 селянин.

Американська дослідниця Луїза Бойд зафіксувала у 1934 році, як на північ від Ковеля орали поле биками / Фото: collections.lib.uwm.edu

Під час світової війни багато жителів села служили в російській армії. При наближенні фронту селян евакуйовували. Тоді вирішили заховати церковні дзвони. Їх закопали, а потім так і не знайшли. У 1916 році німці почали споруджувати колію Ковель – Камінь-Каширський. На будівництві спочатку працювали полонені італійці, пізніше росіяни. Полонені жили в клунях в урочищі Панські городи. Залучали і місцевих жителів.

22-річний рядовий російської армії Никифор Смаль, який під час Першої світової захворів на цингу, ймовірно, був сином загиблого Євтихія Смаля / Фото: gwar.mil.ru

У міжвоєнний період в Доротищах працювала трикласна школа, де вчителював Михалевич.

У 1936 році розпорядженням волинського воєводи озеро Доротищенське було визнане власністю місцевої громади і ніхто з третіх осіб не мав права ловити там рибу. Цьому передувало засідання громадської ради села Доротище 26 січня того ж року, де й було ухвалене відповідне рішення.

Сергій НАУМУК

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *