Срібна призерка Паралімпіади проживає у Ковельському районі

На Паралімпійських іграх-2020 року, які днями завершилися в Токіо, мешканка Ковельського району 38-річна Марина Мажула виграла срібло у веслуванні на байдарках в заїзді на 200 метрів (клас KL1).

Про Марину Мажулу із села Замшани видання «Вісник+К» писав ще шість років тому. Вона з чоловіком (обоє на візках) проводили фестивалі, змагання.

На візках – по гриби та ягоди

Це Володимир тутешній, замшанський, а от Маріша – саме так ніжно називає її чоловік – на Волині опинилася у невістках. Сама ж родом з Миколаєва. А познайомилося нинішнє подружжя в Криму, у Сакському санаторії для людей з особливими потребами, ще до війни.

Ініціаторкою знайомства стала саме Маріша, бо в той час я був дуже привабливий

– одразу пожартував Володимир

У кожного за спиною важкі випробовування і життя, яке в один момент поділилося на до і після. Володимиру було лише 22 роки, коли він невдало стрибнув у воду і зламав шию. Марина ж опинилася на візку ще у дитинстві після операції з видалення грижі. У шість років почали «всихати» ніжки, далі – гірше. Інститут змушена була покинути після першого курсу, бо не мала сил туди дістатися. І врешті опинилася на візку.

Мені у ньому набагато легше, можу і їсти приготувати, і прибрати, і на прогулянку десь виїхати, наприклад, у ліс по гриби та ягоди

– розказувала Марина

На моє здивування пояснювала, що для цього мають електровізки. Дістали-добилися їх – і без проблем «по горах та всяких колдобинах» їздять. Не у їхньому характері сидіти та плакати. У хаті, хоч і живуть разом з батьками Володі, змайстрували собі різноманітні допоміжні перила, є тренажери. Справляються, мовляв, своїми силами. А ще мають багато громадської та організаторської роботи, беруть участь у спартакіадах і фестивалях для людей з ураженнями опорно-рухового апарату. Тоді, у 2015-му, Марина й подумати не могла, що буквально через кілька років стане висококласною веслувальницею, потрапить у збірну і представлятиме Україну на Паралімпіаді.

Одна з кращих веслувальниць світу

У великий спорт Марина увірвалася несподівано і швидко. У березні 2017-го вперше спробувала себе у веслуванні, а вже у серпні почала отримувати перші нагороди.

Я ж на візку завжди гасала, тож руки і плечі маю сильні. От якось мені і запропонували спробувати себе у греблі. Трохи займалася академічним веслуванням. Але, очевидно, сама доля пересадила мене в каное. На першому ж тренуванні не втримала рівноваги, шубовснула у холодну воду, в якій ще плавали крижинки. Але я здаватися не звикла. Знову всілася. Стала багато тренуватися, показувати хороші результати – і таким чином потрапила у збірну. Як же було відмовитися від такого шансу?!

– ​розповіла Марина про початок кар’єри веслувальниці

Спортсменку почав тренувати волинянин В’ячеслав Загреба – заслужений тренер України, тренер паралімпійської збірної з веслування на байдарках і каное. За чотири роки Марина стала учасницею трьох чемпіонатів світу, чотирьох чемпіонатів Європи, трьох кубків світу, дворазовою чемпіонкою світу і Європи, дворазовою переможницею кубка світу та чотириразовою чемпіонкою України. А ще отримала звання заслуженого майстра спорту України і навіть стала почесною громадянкою Ратнівщини.

Зараз Марина змагається у байдарці-одиночці на дистанції 200 метрів (офіційно звучить як параканое). Не встигне приїхати з однієї країни, а вже збирається до іншої або на виснажливі тренувальні збори у Дніпропетровськ.

Маріша місяцями не бачить сім’ї, тренується і в дощ, і в холод, себе не шкодує 

– трохи бурчить і в той же час непокоїться про здоров’я дружини чоловік

Але знову чекає її, тільки тепер вже з найголовніших змагань для спортсмена – Паралімпіади для людей з інвалідністю. Думками він з нею. Підбадьорює, підтримує, хвилюється й із завмиранням серця вболіває за свою Марішу. Бо вона таки варта найвищої нагороди!

Мирослава КОСЬМІНА