Сталеві воїни «Сталевої Сотки»: історія лікаря-хірурга Романа з Ковельського району

Роману 33 роки. У цивільному житті він був хірургом – працював у Ратнівській центральній районній лікарні, що у Ковельському районі.

Про це пише пресслужба 100-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

Тож коли приєднався до Збройних сил України – проблем з вибором позивного не було. Сьогодні ж його «операційна» – це фронт, де рахунок іде не на години, а на секунди.

Я навчався в медичному виші, потім була інтернатура, робота в лікарні. Два роки практики – і я залишив медицину

– розповідає «Хірург»

До повномасштабного вторгнення чоловік вісім місяців працював у Польщі.

26 лютого я повернувся до України, а вже 28 числа долучився до війська

– згадує він

Спочатку служив старшим бойовим медиком стрілецької роти у тоді ще 51 окремому батальйоні «Сотки». Разом із підрозділом брав участь у боях на Лиманському напрямку. Там і почався його новий, зовсім інший медичний досвід.

Сьогодні Роман – начальник медичного пункту 1-го механізованого батальйону 100 ОМБр. Його робота – це не лише допомога пораненим, а й підготовка бійців, участь у плануванні евакуаційних операцій та робота з документами.

У нашому підрозділі великий акцент робимо саме на медичній підготовці. Бо зараз кожен має вміти рятувати життя – не тільки медик

– пояснює «Хірург»

Він говорить спокійно та виважено, але за цим спокоєм – жорстка реальність війни, яка змінюється разом із технологіями.

Зараз найпоширеніші травми – це наслідки роботи ворожих БпЛА. І подекуди ці поранення бувають вкрай важкі

– каже фахівець

Але найбільше змінилася не сама медицина – змінився підхід.

Евакуація зараз дуже ускладнилася. Ще кілька років тому, коли ми тільки заходили в Серебрянський ліс, могли за лічені години, а іноді навіть хвилини, на пікапі «підлетіти» прямо на позицію і забрати пораненого

– говорить медик

На Костянтинівському напрямку таке уявити неможливо.

З розвитком технологій ситуація кардинально змінилася. Для евакуації використовують наземні роботизовані комплекси або броньовану техніку. І це займає значно більше часу. В таких умовах поняття «Золотої години» залишилося лише в підручниках та формулярах. На полі бою воно зникло ще два роки тому

– розповідає Роман

Попри все, чоловік зізнається: сумує за своєю колишньою професією.

Мені не вистачає хірургічної практики

– говорить військовослужбовець

Але повернення до мирного життя поки що відкладається. Бо тут, на фронті, його досвід потрібен більше.

Вдома на нього чекає велика родина. І це – одна з небагатьох речей, які зігрівають серце й душу.

Фото пресслужби 100-ї ОМБр