Рабко Михайлина Кирилівна

Народилася у 1925 році в багатодітній сім’ї в селі Палагичі, що на Івано-Франківщині.

Михайлина Кирилівна Рабко (Кордонська) була активною учасницею всіх заходів у рідному селі, відвідувала «Просвіту», декламувала, грала в п’єсах, співала в церковному молодіжному хорі.

У сімнадцятирічному віці вона стала зв’язковою ОУН сіл району під псевдо «Зоряна» чи «Садова». З метою конспірації про це було відомо лише батькові. Перша заповідь з Декалогу українського націоналіста: «Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї» – стала кредо усього подальшого життя Михайлини.

Заарештована органами держбезпеки СРСР у лютому 1945 року разом з іншими подругами-зв’язковими ОУН-УПА.

Засуджена до 10 років виправних таборів та п’ять років позбавлення прав. Працювала на лісоповалі в тайзі, заготовляла каміння для будівництва Красноярської електростанції. Потім, дистрофовану недоїданням і тяжкою роботою до 32 кг, її перевели у табiр в Інту (Комi АРСР), де завантажувала вагони колодами.

Там і познайомилась з майбутнім чоловіком Федором Рабком, з яким після звільнення в 1954 році повернулась на Волинь, батьківщину Федора. Оселилися з маленьким сином Володимиром на хуторі за три кілометри від села Дубового в хатині на залізничному переїзді. Оскільки Федір був «коліяшем» з досвідом, а після війни потрібно було відбудовувати в Ковелі зруйновану залізницю, його взяли на роботу навіть зі «справкою» й надали житло як залізничнику.

За відмінну роботу на Ковельскій газокомпресорній станції (ГКС), де Михайлина Кирилівна працювала все подальше життя, дали їй однокімнатну квартиру в Ковелі.

До останнього подиху Михайлина Рабко була в нацiональному строю носiєм iдеї українського патрiотизму. Її можна було побачити скрізь: у церквi Київського патрiархату, в «Союзi Українок», в осередку Конгресу українських націоналістів (КУН).

Померла у 2014 році.

У Ковелі є вулиця Михайлини Рабко.