Сметюх Олександр Сергійович

Народився 8 жовтня 1966 року в Ковелі.

Після школи – Афганістан. Рядовий, механік-водій.

Холодний сніг падав у чорне провалля, яке поглинуло труну з молодим вояком. Ридала мати, плакав батько. Через сім днів після похоронів прийшов лист від сина – так буває. Лейтенант, що супроводжував тіло, розповів, як Олександр біля одного кишлаку не вагаючись вступив у бій і діяв сміливо. Зла куля вжалила молоде тіло 15 лютого 1987 року. «Представлений до нагороди», – закінчив лейтенант.

Через рік по телевізору батько раптом побачив сина в ташкентському госпіталі. Сашко, живий! Надія, мов птах, злетіла і закрутила круговерть пошуків. Та раптом у військкомат надійшла відповідь: «…О. С. Сметюх загинув в результаті суїциду» (самогубства). Це був як грім серед ясного неба. Не повірив батько, за 53 дні до звільнення такого не буває. Сашко живий. Календар відмічений 16-им числом, а наперед дні ніхто не відмічає. Сумніви, пошуки і надії.

Генерал Громов перейшов кордон останнім. Але ж ні! Лишились полонені. Знову прийшло підтвердження смерті сина в бою. Але батьки чекають досі.