У Ковельському районі для військових волонтерить 93-літнє подружжя

16.07.2022 о 18:15 · 3 хв читання

У Ратному сім’ю Дмитра та Наталії Глушків знають і поважають. У злагоді, мирі і любові прожили у парі 68 літ!

Увесь вік Глушки разом трудяться, а тепер ще й допомагають нашим захисникам, – пише «Вісник+К».

Пошиті вироби у вагон не вмістити

Дмитро Глушко – знаний в окрузі швець. Шити одяг його, шістнадцятирічного хлопця, навчив у далекому 1945 році сусід. Той чоловік наказав батькові, щоб купив Дмитру швейну машинку.

Та машинка у мене й досі є як пам’ятка про батька. А за свій вік я їх декілька поміняв. За швейну машинку сідаю часто, але шию мало. Посиджу – і вже легше, буцімто і попрацював. Уже не бачу: нитку у голку ніяк не втягну
– каже Дмитро Тихонович

Не так давно 93-літній дідусь знову сів за швейну машинку – вкорочував бурки, а дружина виміряла і вирізувала тканину, аби чоловік змайстрував для неї рукавиці. Пошили ще й підодіяльник і наволочки на подушки. А колись двері оселі Глушків не зачинялися, тож строчив навіть вночі. Замовкала машинка лише у релігійні свята та у неділю. Помічником була дружина, яка і шити біля нього навчилася, та в основному випорювала старий одяг. Дмитро Глушко, працюючи вдома, платив навіть податки.

І не порахувати, скільки всього нашив, у вагон аби вмістилось. Кожухів, може, до двохсот. Одному чоловікові пошив їх п’ятнадцять, а він продав три – і купив мотоцикл. У моїх козирках не тільки все Ратне, увесь район ходив. Заради цікавості підрахував, що аж 700 пошив їх лише за один рік! А штанів, костюмів, сорочок – то й не злічити!
– каже Дмитро Глушко

Ніс закрутку солдатикам – і впав

До болю Глушки переймаються долею України. Дідусь добре пам’ятає страхіття Другої світової війни, тож надіявся, що більше такого жаху не повториться на нашій землі. Як тільки почули, що у Ратному запрацював волонтерських рух, зібрали старенькі свою консервацію для солдатиків. І поніс дідусь сумку у волонтерський центр. Та не доніс. Упав – і розбились усі банки… Але потім ще не раз передавали солдатам засолені огірочки, помідорчики, капусту. А бабуся навіть у свої поважні літа спекла для солдатиків паску і пироги.

Прожили Глушки разом 68 літ. Кажуть, великих сварок у них ніколи не було, а посперечаються – ладнають тихо і мирно. На Петра і Павла до стареньких приходили сусіди, рідні. Має подружжя дочку, яка живе у Малориті в Білорусі, троє внуків і дев’ятеро правнуків. Болить, що вже поховали сина і внука. Та життя триває. Мріють Глушки дожити до перемоги. Дай Боже!

Валентина ПИЛИПЧУК