Убивці ковельчанина прагнуть вийти на волю

Ковельчанка Любов Мартинюк звернулася до «Ковель media» з приводу жорстокого побиття її чоловіка Володимира кілька років тому, внаслідок якого від отриманих важких травм, зокрема голови, він помер.

14 червня 2017 року було для сім’ї Любові Миколаївни звичайним літнім днем – до 22-ої години, коли задзвонив телефон і повідомили, що на роботі побили її чоловіка. Володимир Олексійович працював охоронцем міні-маркету «Наш Край Експрес», що у Ковелі на вулиці Відродження.

Компанія з кількох чоловіків біля міні-маркету не хотіла розходитися, пиячила за столом, коли магазин уже зачинявся. На всі зауваження Володимира Мартинюка влаштувала йому звірячу розправу – розбили об голову пляшку, били в обличчя.

Коли я прийшла, то двері торгового закладу були закриті. Неподалік щось писали працівники поліції. Був директор Олександр Гордун. Зайшла до середини, всі були перелякані. Працівниці сказали, що Олексійовича не те, що побили, а забивали на смерть. І хоч вбивці погрожували працівницям магазину, щоб вони не свідчили проти них, дівчата запевнили, що на суді скажуть правду, як все було. Я спочатку не надала великого значення цьому, думала, що це якась проста бійка. Мій чоловік мав міцне здоров’я. При своїх без двох місяців 60 років він ніколи не був у лікарні. Думала, це все пройде як сон, але сон став жахом, який триває уже чотири роки

– говорить Любов Мартинюк

Потерпілий перебував у реанімаційному відділенні в комі, але так з неї і не вийшов. Все лице було розбите, кров у вухах, розсічена ліва брова, гематома правого ока, на потилиці був великий набряк. Любов Мартинюк зберігає фото цих важких тілесних ушкоджень, які зробили в перший день його перебування у лікарні.

Я підійшла до завідуючого відділенням реанімації Андрія Гуски запитати про стан чоловіка, чи були слідчі. Перше, що він мені сказав: «Ви не подумайте, що його побили на роботі. Його побили в парку». Мене насторожили ці слова. Звідки у лікаря така «інформація»?

– дивується наша співрозмовниця

Обвинувачених у жорстокому побитті, яке спричинило смерть, було двоє. Руслана Волоха поліція взяла під варту 20 червня 2017 року, а іншого обвинуваченого Руслана Килівника, якого оголосили в розшук, затримали на озері Сомин лише 11 серпня того року.

На суді обвинувачені поводили себе неадекватно, особливо Килівник, який лаявся нецензурними словами. Він погрожував судмедексперту. У вбивць не було ні краплі каяття, ні співчуття за те, що вони лишили мене чоловіка, дітей – батька, матір – сина, брата і сестру – брата, якого всі любили. А тепер вони не хочуть відповідати за свої вчинки, маючи надію на своїх захисників, які їх четвертий рік захищають як «героїв», а не вбивць. Мій чоловік теж не хотів помирати, любив життя і мав великі плани на майбутнє, він був великим трудоголіком

– каже Любов Мартинюк

Вироком Ковельського міськрайонного суду під головуванням Ірини Логвинюк обвинувачений Волох був засуджений на 9 років позбавлення волі, Килівник – теж на 9 років. Причому головуюча суддя вказала, що останній, відповідно до статті 89 КК України, «раніше не судимий».

Килівник був судимий вироком Апеляційного суду Житомирської області від 16 жовтня 2007 року за ч. 4 ст. 187 КК України (Розбій) до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна належного на праві власності, звільнений 12.09.2013 р. умовно-достроково на невідбутий строк 2 роки 4 місяці 24 дні.

Волинський апеляційний суд в складі головуючого-судді Олега Клока, суддів Оксани Здрилюк та Василя Подолюка скасував вирок Ірини Логвинюк в частині визнання Килівника несудимим в силу ст. 89 КК України, визнав обставиною, що обтяжує його покарання – рецидив злочинів.

Втім, адвокати убивць домоглися виключити з вироку обставину, що теж обтяжує покарання – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння.

Адвокати в апеляційному суді своєю брехнею «переконали» суддів, що вбивці не були п’яні. І це не зважаючи на те, що 7 свідків вказували, як вони пиячили біля магазину, а камера відеонагляду зафіксувала, як Волох купував у магазині горілку і пиво. Свідки розповіли на суді, що після того, як чоловіка побили і він впав у судомах на землю, п’яні убивці спокійно переступили його і пішли в клуб «Спортлото», який поруч з магазином. Килівник ще забіг до магазину і пригрозив працівницям не свідчити проти них

– розповідає Любов Мартинюк

Після розгляду у Верховному суді України скарг адвокатів засуджених справа опинилася у Рівненському апеляційному суді. Але найбільше здивував і обурив Любов Миколаївну той факт, що Волоха і Килівника перевели із виправних колоній, де вони відбували покарання, до Рівненського слідчого ізолятора.

Яким чином вони обоє опинилися в слідчому ізоляторі? Убивць мого чоловіка хочуть випустити на волю?!

– обурюється жінка

Любов Мартинюк стверджує, що розгляд апеляційних скарг у Рівному свідомо затягується і чимала «заслуга» в цьому – адвокатів. Вона вважає, що останніх можуть цілком реально звільнити з-під варти.

І ще таке. Цивільний позов потерпілої та цивільного позивача Любові Мартинюк суд першої інстанції задовольнив повністю: стягнути з Волоха та Килівника у солідарному порядку на її користь 17 408 гривень майнової та 300 000 гривень моральної шкоди. Суд задовольнив і цивільний позов сина загиблого – Сергія Мартинюка: стягнути з Волоха моральну шкоду – 150 000 гривень.

Втім, жодних коштів сім’я не отримала! Ані копійки! Засуджені не платили ні за лікування чоловіка, ні за його похорони. А коли Любов Мартинюк звернулася у Ковелі до виконавчої служби з приводу того, як же стягнути з убивць призначені судом кошти, то почула, що вони розглядають справи, які стосуються тільки міста Ковеля і Ковельського району. А оскільки засуджені прописані в Горохівському районі та в Житомирській області, то їй треба звертатися туди. Ось така справедливість.