«Воюю біля печі»: господиня з Ковельщини майже півроку пече хліб захисникам України

27.08.2022 10:02
Тетяна Білітюк / Фото: Волинські новини

Нині кожен свідомий українець воює на своєму фронті, наближаючи нашу Перемогу. Хтось – в окопі, хтось – на медичному, хтось – на інформаційному фронті, хтось – у волонтерському штабі.

А Тетяна Білітюк із смт Заболоття на Ковельщині, як сама жартує, воює біля печі. Бо із березня цього року щотижня по кілька разів випікає хліб, який потім місцеві волонтери везуть і в «гарячі точки» солдатам, і мирним, які через воєнні дії опинилися у скрутних обставинах, – пишуть «Волинські новини».

Коли почалася війна, ми всі, звісно, були розгублені, налякані. Не знали, що ж із нами буде далі. Найстрашніше мені було за малих внучок… Ну а потім довелося себе опановувати і вчитися жити в цих реаліях

– пригадує жінка

Перша випічка, каже пані Тетяна, поїхала на Київщину – до людей, які через вторгнення окупантів залишилися голодними й без даху над головою.

У церкві наш отець Роман оголосив, що разом із волонтерами будуть формувати гуманітарний вантаж, і попросив усіх, хто має змогу, долучитися. Я тоді напекла багато пирогів… Як уявила голодні оченята тих діток, а ще новини почитала – серце кров’ю обливалося. Подивилася на своїх внучок, подякувала Богу, що вони у відносній безпеці, і взялася до роботи

– усміхається жінка, змахуючи сльозу
Фото: Волинські новини

Тоді разом з іншими місцевими господинями вони завантажили ароматною випічкою цілий бус. І щотижня зносили до церкви коробки з пирогами, булочками, печивом. Перед Великоднем напекли гору пасок, аби й на передовій хлопці бодай на трохи відчули дух свята і знали, що про них пам’ятають, піклуються як уміють і моляться за них.

А якось волонтери сказали, що хлопці просять хліба, бо солодких смаколиків їм вистачає. То я й узялася пекти паляниці

– провадить господиня

Коли запитую, скільки вже печей хліба поїхало на передову, жінка тільки щиро усміхається:

А хто ж їх рахував? Пектиму, скільки стане сили, до самої перемоги

Випікання буханців – то справжнісінький магічний ритуал. Ще звечора Тетяна Іванівна розчиняє майбутній хліб. Цей важливий процес не обходиться без допомоги внучок Влади й Павлінки, які старанно вимішують ще ріденьке тісто, аби вранці бабусині паляниці були пухкими й ароматними.

Жінка додає: ніякого особливого рецепту не має. Потрібні лишень вода, дріжджі, сіль та борошно. І, звісно, добрий настрій та ясна голова.

Із кепським настроєм до тіста братися не годиться. Бо тоді хліб або порепається, або не зійде як слід, або підгорить

– провадить, вимішуючи у великій мисці опару

На годиннику – шоста ранку. Кілька хвилин – і вже вправні руки Тетяни Іванівни формують майбутні буханці. Вона викладає їх у форми.

Бачиш, які вони в мене – зверху геть чорні, бо ж, як кажуть, із печі не вилазять

– жартує жінка

І заразом заглядає у каструлю на плиті: доки розмовляємо, у неї вже майже готовий сніданок для родини.

Затим чимчикуємо в літню кухню – пора розпалювати піч.

Кожна господиня свою піч знає – і коли розпалювати, і скільки та яких дров треба. Я коли хліб печу, то беру соснові, вони дають саме таку температуру, як треба, і жару багато

– розповідає вона

За трохи в печі вже палахкотить полум’я. І від того видовиська годі відірвати погляд. Та Тетяні Іванівні милуватися ніколи. Хутенько ставить на лавці біля печі форми з хлібом – нехай сходить. А сама хапає дійницю – у хліві вже зачекалася корівка-годувальниця.

Фото: Волинські новини

Видоїла корову, дорогою сипнула курям, випустила квочку з курчатами, вигнала качок на ставочок, погладила песика, линула молока киці… Поки процідила молоко – пора корову в череду виганяти. Я ж лишень ходжу слід у слід і тільки дивуюся: скільки всього можна переробити, доки в печі прогорять дрова!

Ранок – пАнок, як казала моя мати

– сміється пані Тетяна

Тим часом полум’я в печі відпалахкотіло.

Зараз ще на трохи поставимо наш хлібчик перед жаром, аби посходив як слід

– пояснює господиня
Фото: Волинські новини

Ти знаєш, я ж у дитинстві мріяла стати кондитером чи пекарем. Пам’ятаю, коли батько працював на комбайні і втомлений повертався додому, я йому все малюнки малювала з різними тортами й завжди підписувала: «Буду пекарем», – поринає у спогади. – Ну, в житті не все так складається, як мрієш у дитинстві. Я от все життя у лікарні пропрацювала. Хоча й там певний час мала роботу на кухні. Але годі про колишнє, треба нам думати про теперішнє. Пора хлібчику в піч

Жінка вигрібає залишки жару, обережненько саджає форми з хлібом у розпашілу піч. Перехрестила й закрила заслінкою.

Ну, тепер ходи – буду тебе частувати

– підморгує вона

І ми, поки печеться хліб, ідемо до хати. Їмо хліб з смачнючим домашнім маслом (його неодмінно треба мастити на скибку товстим шаром – так краще смакує) і великими жовтими помідорами просто з городу. Й теревенимо – про прості, але важливі речі: що треба вже зривати помідори, поки фітофтора не взялася, що скоро пора копати картоплю, бо вже бадилля сохне…

Тим часом ніздрі вловлюють тонкий аромат свіжого хліба.

Що, пахне вже? Ходімо заглянемо, що ми там напекли

– усміхається господиня
Фото: Волинські новини

А з печі до нас виглядають спечені паляниці, гонорово вивищуючись світлими чубами над закіпченими формами. Ррраз – і вже вискакують на полотняну ряднину охолодати. Високі, запашні, приправлені любов’ю і заряджені на Перемогу.

Оксана ГОЛОВІЙ

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.