Як на Ковельщині радянський військовий розстріляв родину

17.04.2022 в 17:02 · 4 хв читання

Про цю трагедію у Ковельському районі часів СРСР розповідає у другому томі науково-документальне видання «Книга скорботи України. Волинська область».

Свідком є Філіпчук Олександр Улянович, 1930 року народження, житель села Поворськ Ковельського району. Його свідчення записала Чернець Надія Василівна – голова пошукової групи Поворської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Фотознімки надано з архіву редакційно-видавничої групи «Науковий центр історичних студій Волині».

За словами Олександра Філіпчука, це трапилося 28 серпня 1950 року. Того злощасного дня (це було якраз свято) молодь з хутора зібралася в село на танці. Танці були, як завжди, всі веселилися, і ніщо не віщувало біди. В клубі розважалася молодь із села та військові з частини, що приїхала на полігон на навчання.

Повертаючись додому на хутір, ми помітили, що хтось нас переслідує. Ніч була місячна. Ми розпізнали, що то був якийсь військовий. Ми зупинялись, і він також. Коли треба було йти до хати Чалайдюк Марії, то вона не пішла, бо боялась, що доки розбудить батька, то переслідувач може наздогнати її.
Наступний будинок був Філіпчуків, тобто наш. Я постукав, мати відчинила двері, засвітила керосинову лампу, зачинила двері. Я розповів, що за нами хтось ішов і налякав нас. Скоро у двері постукали. Батько, Філіпчук Улян, пішов відчиняти, до хати зайшов військовий. Він попросив показати документи. Батько подав йому всі документи, а я запитав: «А ваші документи?» Військовий вийняв свої, відкрив, але папірцем прикрив так, шо я тільки помітив у першому і другому слові великі літери «А». Несподівано нічний гість вихопив пістолет і відразу вистрелив у батька, який стояв перед ним, мати кинулась до нього: «Ой, що ви робите?» Він вистрілив і в неї. Після першого пострілу лампа погасла, і бандит стріляв у темноті по кімнаті так, як запримітив, хто де сидів чи лежав.
Я, як він вистрілив у батька, кинувся до вікна, відчинив його та вискочив. Потім побіг дорогою та ліг у рівчачку. У кущі не біг, бо думав, що там ще хтось є. Поранений батько помітив, що я відкрив вікно, якось дійшов до нього, перевалився через вікно на вулицю і там лежав. Військовий стріляв у хаті, доки не стало тихо, потім вийшов надвір, і в цей час застогнав поранений батько. Бандит добив батька та зник у темряві. Я чув, як він пробіг біля мене. Я ж ще трохи полежав. Прислухався. Нікого та нічого не було чути. Ніхто не плакав, не кричав. Я встав і пішов до хати. В хаті було тихо… Я запитав: «Чи є хто живий?» Почали обзиватися ті дівчата, що залишились живі, та тітка поранена застогнала.
Загинули тоді: моя мати – Філіпчук Мотрона, сестра – Філіпчук Ганна, вона спала, батько – Філіпчук Улян (його знайшли вранці під вікном), двоюрідний брат – Філіпчук Василь Денисович, якому вже дали повістку в армію. Василева мати, Дарія була сліпа, невідомий поранив її в руку (куля пройшла через живіт). Її підлікували, але через рік вона померла. Тітку Дарину поховали біля сина Василя в одній могилі, де були похоронені всі, хто загинув у цій трагедії.
На світанку я пішов до сільської ради і заявив про те, що трапилося. Мене забрали, повезли у військову частину. Там усіх вишикували і я впізнав того нічного гостя. Потім почалися допити. Був суд у м. Львові. Їздили на суд свідки із села. Суд виніс вирок винуватцю – вищу міру покарання – розстріл. А чим усе закінчилося – не відомо
– свідчив Олександр Філіпчук

У «Книзі скорботи України. Волинська область» зазначається, що члени родини Філіпчуків на хуторі Ломенець (тепер село Поворськ) були вбиті 28 серпня 1950 року військами НКВС у власній хаті. Поховані на кладовищі села Поворськ.