«Золоті» руки ковельчанина Володимира Датієнка допомагають нашим військовим

За останні місяці, відколи почалася російсько-українська війна, ми вже звикли до слів: «Перемога залежить від кожного з нас». Щоправда, не завжди замислюємося над глибинною сутністю цієї фрази, намагаючись просто чесно й сумлінно займатися тією справою, яку нам доручили.

Однак є такі, котрі, навіть перебуваючи, як ми кажемо, на заслуженому відпочинку, намагаються бути максимально корисними суспільству, допомагати фронту в міру своїх сил, можливостей, здібностей і таланту. До таких з повним правом можна зарахувати ковельчанина Володимира Датієнка, котрий мешкає на вулиці Брестській і котрого добре знають у місті, у якому він народився, вчився і тривалий час працював на «Ковельсільмаші».

За професією Володимир Іванович – зварник. Причому, фахівець високого класу, який виконує найскладніші види електрозварювання. Знаю його давно, адже разом навчалися в школі. Та й нині не раз зустрічаємося при нагоді, розмовляємо про життя-буття, обмінюємося новинами.

Декілька днів тому мені зателефонував один із знайомих колег-журналістів і запропонував:

Напишіть у газеті про нашого земляка, який з власної ініціативи виготовляє пічки-«буржуйки» для українських військових. Робить це добровільно власним коштом

Інформація зацікавила.

А хто це такий і де мешкає?

– запитав

Коли почув відповідь і дізнався, що то – мій давній знайомий, одразу запалився бажанням зустрітися з ним. І ось нещодавно, сонячного січневого дня завітав у гості до Володимира Датієнка. Був він на дворі, допомагав сусіду у ремонті якоїсь хитромудрої деталі-запчастини. Побачивши мене, здивувався:

Яким вітром сюди занесло?

Пояснив. Господар усміхнувся і показав на готові вироби, що стояли біля майстерні.

Та чи варто про це писати? Нічого героїчного не роблю

– сказав, дещо зніяковівши

Треба! Нехай люди знають про добрі справи. Можливо, хтось допоможе – металом чи грошима

– твердо мовив я

Найбільше потребую електродів для зварювання. Дуже швидко витрачаються. А коштують дорого

– пояснив Володимир Іванович

А метал де берете?

Де вдасться. В основному – у пунктах заготівлі брухту. Метал теж, до речі, останнім часом подорожчав

В розмові з’ясовується, що син майстра служить в Збройних Силах України, тому з побратимами охоче користується «буржуйками», виготовленими батьком. Багато пічок забирають самі військові, щиро дякуючи Володимиру Датієнку. Деякі з виробів я побачив на власні очі. Показав мені господар і своє обійстя. Має сад, де родять смачні яблука, груші, смородина, порічки та інші «вітаміни». Особисто перекопує ділянку восени і навесні, вирощує городину, картоплю, яких на зиму вистачає. Адже живуть удвох з дружиною, діти і онуки окремо.

Але коли зберемося всією сім’єю, то місця багатенько треба. Адже більше 20 чоловік за стіл сідає

– мовить він

Поговорив я і з дружиною Валентиною Олександрівною. Її теж знають ковельчани та й мені добре знайома. Багато років працювала в управлінні торгівлі, потім очолювала колектив «Дитячого світу» в центрі міста. У розмові добрим словом згадує колишню очільницю управління Ганну Калитюк, колег по роботі Володимира Микулича, Надію Суріну, покійного Володимира Мамітова та інших гарних людей.

Погоджуюсь з пані Валентиною, адже колектив управління торгівлі (раніше – мішторгу) завжди був правофланговим серед підприємств ковельської торгівлі. Начальник Ганна Максимівна Калитюк виховала і згуртувала чудову команду однодумців, особисто дуже багато зробила для зміцнення матеріальної бази галузі. Це – нові магазини, складські приміщення, триповерховий будинок самого управління.

Ось така зворушлива і «тепла» зустріч відбулася у мене в новорічно-різдвяні дні. Приємно, що у нашому краї є люди, які не просто виголошують красиві і правильні гасла, а й роблять красиві і правильні справи.

Тож миру, добра Вам, дорогі земляки, у Новому 2023-му році! Разом – до Перемоги!

Микола ВЕЛЬМА.

P.S. До речі, герой моєї розповіді сам – учасник бойових дій, тому добре знає ціну миру на Землі.

М. В.