Для сім’ї воїна відремонтували хату, а її власниця з Італії просить за неї шалені гроші

18.09.2022 17:53
Фото: «Вісник+К»

З початку війни із Соловичівського старостинського округу Турійської громади, що у Ковельському районі, на фронт пішло понад 20 чоловіків на чолі зі старостою Ярославом Кашубою, легендарним «Дєдом» із роти «Світязь». У травні в селі був траур – їхній староста загинув. В останніх розмовах він просив односельців допомогти сім’ї його бойового побратима «Зеленого», яка втекла із Сєвєродонецька.

Про це пише Наталка Слюсар у виданні «Вісник+К».

Ремонтом староста керував з фронту

Ще до початку великої війни Ярослав Кашуба мав мрію «переманити» жити у Соловичі своїх фронтових друзів, з якими пройшов, можна сказати, пекло. Один із них, Юрій Зеленчук, навіть приїхав, деякий час приглядався. Хоч його жінка Женя мала власний будинок і жила у Сєвєродонецьку. 

Юрка Зеленчук, позивний «Зелений», безстрашний хлоп. Уже виходимо у Вуглегірську зі школи-інтернату, димова завіса, а він кричить: «Дєд», ми тепловізор забули!» А він коштує, на хвилиночку, 130 тисяч гривень. Та що робити, грець із ним. І раптом Юрко біжить у будинок і виносить тепловізор, ризикуючи життям. Так і йшов, обвішаний зброєю, як Рембо: на одному плечі дві мисливські гвинтівки, на другому автомат, ззаду РПГ, а попереду тепловізор. Він служив потім у розвідці армійській, після зіткнення з ворожою диверсійною групою троє бійців загинуло, а він дочекався ночі й виніс на собі пораненого товариша

– з гордістю розповідав про побратима буквально напередодні великої війни Ярослав Іванович

З 24 лютого «Зелений» знову був в строю поруч з Кашубою. Але хіба він міг спокійно воювати з ворогом, коли в окупації були син і кохана жінка, яка носила під серцем другу дитину?

Ми вибралися просто дивом. Як тільки Сєвєродонецьк почали обстрілювати, перебралися з малим до батьків у село за двадцять кілометрів. Туди ж приїхала сестра з двома своїми дітьми. Думали, там перечекаємо. Майже півтора місяця у підвалі сиділи, нікуди не виходили, одягнуті спали. Харчами ще раніше запаслись. У центрі села рускі стояли. Як над головами дві ракети пролетіли, вирішили вибиратися. Їхали через Старобільськ на Дніпро. Страшно було на ворожих блокпостах лнр-днр. Адже племіннику 19 років, і його ті сепаратисти могли висадити та мобілізувати на війну. Видихнули, коли приїхали на наш блокпост

– розказує Женя

Родина «Зеленого» виїхала 6 квітня, а вже 7-го ця дорога життя закрилася. З Дніпра жінки з дітьми поїхали до Львова, там їх зустріли і привезли у Соловичі. За хату для сім’ї бойового побратима домовився Ярослав Кашуба. Він же просив людей допомогти. І соловичівці виконали прохання Івановича, бо дуже його поважали. Два дні місцеві жіночки вимивали-вигрібали помешкання, бо, за словами місцевих, там була справжня бомжатня, адже хата декілька років стояла пусткою.

Ми як приїхали, особливо не перебирали. Юра сказав, щоб там жили. Люди дуже гарно прийняли. В перший день стільки харчів принесли! Цілий місяць все носили! Ми просто не очікували. Я тоді тільки про одне могла думати: як добре, що не стріляють і тут так спокійно

– згадує Женя

Саме тому, напевно, у перші дні і не звертала уваги на аварійну проводку, тріщини і грибок на стінах, вибиті вікна, штукатурку, яка сиплеться зі стелі, дах, який протікав. В’їхати у таку хату треба було мати мужність. Але тоді, як сказала Женя, вибору не було.  

Нові односельці стали допомагати переселенцям облаштовувати житло. Люди безплатно привозили будівельні матеріали, робили ремонти, звозили меблі. Усім цим керував з фронту Ярослав Кашуба.

Село в шоці від хазяйки

Як грім серед ясного неба у середині травня для жителів Соловичів стала звістка про загибель їхнього старости Ярослава Кашуби та односельця Олександра Лапчука. Юрій Зеленчук був буквально за кілька метрів, у тому бою він отримав важку контузію. Після госпіталю приїхав у Соловичі до сім’ї. Тут вони з Женею розписалися. Хотіли це зробити по-тихому, але сусіди влаштували їм справжнє весілля. А вже у кінці червня у Зеленчуків народився ще один син, якого назвали на честь загиблого побратима – Ярославом.  

Юрій активно підключився до ремонту хати, посадили город, завели птицю, свиней. Нині хату не впізнати. Там є туалет, ванна, меблі, техніка, нові вікна, замінена проводка.

Універсальний солдат і господар, А людина яка! Рідко в людині може бути стільки людського! А жінки які хазяйки! У них скрізь порядок, все до ладу! Дуже хотілося, щоб вони назавжди у нас поселилися

– не може нахвалитися новим сусідом корінний соловичанин Микола Петрицький

«Зелений» розумів, що період його реабілітації скінчиться і він знову має їхати на фронт. До цього часу хотів по-максимуму вирішити питання з житлом для своєї родини. Вони готові були купити хату, яку вже почали облаштовувати. Але її власниця заявила таку ціну, від якої все село у шоці. 15 тисяч доларів!

Жінка давно в Італії, отримала хату у спадок від батька.

Напевно, вона міряє італійськими цінами, але та розвалюха не варта таких грошей! Їй дзвонили, просили схаменутися, знаємо, що Іванович про іншу ціну з нею домовлявся, а вона вперлася і все!

– обурюються жителі Соловичів

У день, коли ми були у Соловичах, на воротах на великому червоному банері з’явилося оголошення про продаж. Приходив аж один покупець! Як побачив хату, покрутив головою: «Дорого за таку просять», розвернувся і пішов.

Дійсно, ціни на будинки у навколишніх селах набагато нижчі. Женя ж каже, що готова із сестрою переїхати в іншу хату. Тільки у Соловичах. За ці п’ять місяців, поки вони тут, встигли подружитися з людьми. Сестра влаштувалася на роботу, діти у школу. Тим більше важко буде переїжджати без Юрія, адже він знову стає до строю.

А взагалі я б дуже хотіла вернутися у свій будинок у Сєвєродонецьку

– зітхає молода жінка

Вона сподівається, що власниця будинку одумається і продасть його за адекватну ціну. 

Друзі Ярослава Кашуби просять допомогти родині захисника викупити будинок. Надаємо реквізити банківської картки Зеленчук Євгенії Миколаївни: 

  • Ощадбанк – 5167803208399423,
  • ПриватБанк – 4149499130882440.
  • ПриватБанк – 5168745122476358 (долари).
Поділитися:

Коментарі

  1. На Волині сволоти хватає. Слава був порядочною людиною. Я з ним познайомився коли він працював старостою. Сподобався! Навіть будували плани щодо озера, але, але!!!(((

    1. В мене на Волині вже другі переселенці одні вже вернулися додому в бучю .З ними дружим і на ці вихідні прїзджали до нас в село туличів .друга з сім’єю з Запоріжжя.ми поселяли зразу казали непродаєм, за житло нам не платять живуть той живуть.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.