Історія 20-річного солдата з Ковеля, який поліг у бою під Токмаком

10.06.2022 13:44
Олексій Дейнека / Джерело: 12 канал

Історія одного з героїв, який віддав життя за те, щоб ми з вами мали шанс жити під мирним небом.

Ковельчанин Олексій Дейнека на Великдень мав з дембелем повернутися додому, втім, так і не зміг розпрощатися з військовою формою. У кінці лютого 20-річний юнак поліг у бою з орками біля міста Токмак Запорізької області. І замість найочікуваніших слів від онука «Я їду додому» бабуся, для якої він був сином, почула: «Вибачте, не вберегли», – йдеться у сюжеті 12 каналу.

Два місяці тому Мирослава Іванівна Дейнека поховала улюбленого онука. Ні, не просто онука – у розмові жінка каже лиш «Мій Альошка» або «синочок». Бо ж саме вона виховувала хлопця, саме з нею і переживав він перші злети і падіння. А що ворожі кулі заберуть його життя у 20 років, не припускала й у найстрашніших думках.

Батьки розійшлися. Одне пішло в одну сторону, інше – в другу. Він народився в цій хаті, бо це дочка моя. І як розійшлися, то пішов у садочок сюди, до школи, і так ми й жили. То було все, коли й сварилися трохи

– розповідає жінка

Сварилися, каже, бо життя хлопець мав непросте. Мати випивала, з батьком тісні взаємини теж не склалися. Тож ріс Олексій запальним, але дуже добрим.

Бабуся була для нього усім, а він – її сенсом життя. Тож потихеньку і будували плани на світле майбуття.

Джерело: 12 канал

Мирослава Івнівна каже, подорослішав Олексій рано і після закінчення 9 класів пішов навчатися в училище у сусідньому селі. Згодом отримав водійське посвідчення і почав працювати на шиномонтажі. То, каже жінка, була його мрія. Аж тут повістка. Довго хлопець не вагався.

Піду. Раніше піду і раніше прийду. Не буду я відкуплятися

– пригадує слова внука бабуся, яка підтримала таку позицію внука

Рік, каже, минув швидко.

Так добре йому було служити в Запоріжжі. Бо в Запоріжжі служив. Я зараз розумію, що Запоріжжя і Донецьк поряд. А він: та що там, яка війна, у нас все тихо

– розказує Мирослава Іванівна

Розмовляла з онуком щодня. Без телефонного дзвінка не лягала спати. Ще більше раділа, коли отримала звістку про швидке закінчення служби.

Та спокій перервала нещадна війна. Коли дізналася жінка, що в Україні повномасштабне вторгнення росіян – серце, каже, оніміло. Жила лиш надіями, що таких молодих строковиків у пекло війни не посилають. Аж тут і дзвінок від Олексія.

Ой, бабуся, яка війна. Тут ніяка не війна. Там полякають нас трошки… Я передзвоню

– сказав він 24 лютого

І не передзвонив. Ця розмова стала останньою.

Джерело: 12 канал

Уже 28 числа прийшла страшна звістка. Сусідка сказала, що військові шукають матір хлопця. Жінки вдома якраз не було. Серце, ділиться, все відчувало. Востаннє ж бачила онука в листопаді минулого року. Тоді мала ювілей 70 років, а онук не привітати улюблену бабусю просто не міг.

Йому тоді дали відпустку. Втім, 10 днів промайнули, як мить, а як довелося проводжати рідну кровинку на потяг, ноги, каже жінка, здавалося не йшли.

В мене серце чуло, що я його більше не побачу. Сусідка каже: «Чого ти плачеш?». А я не могла до поїзда дійти і назад. Кажу, відчуваю, що щось буде…

– пригадує Мирослава Дайнека

Так і сталося. Через кілька місяців сенс життя Мирослави Іванівни – улюблений Альошка – повернувся додому назавжди, у домовині.

Джерело: 12 канал

Герой загинув біля міста Токмак Запорізької області під час виконання бойового завдання. Тож для своїх рідних і близьких він назавжди залишився білявим 20-річним юнаком, повним жаги до життя. Проводжали бійця в останню путь усім містом.

Поховали Олексія Дайнеку на Алеї Героїв. Посмертно бійця нагородили орденом «За мужність». Тільки от що тепер нагороди, каже Мирослава Іванівна, коли від серця забрали найрідніше, а дім став назавжди пусткою…

Поділитися:

Коментарі

  1. Вічна пам’ять такому молодому хлопцеві. Нехай земля йому буде пухом. Боже, ще б жити і жити 😭😭😭😭 клята війна!

  2. Вічна тобі пам’ять Спочивай з миром Дякую тобі ти наш Ангол !!!😭😭😭🙏🙏🙏

  3. Царство небесне і вічна пам’ять Герою України! Низький уклін за мужність і відданність. Щирі співчуття бабусі, тримайтеся, ми плачемо разом з вами!

  4. Я теж бабуся і теж втратила 20 річного онука, який загинув під Харковом 24 квітня. Теж отримав медаль “За Мужність” посмертно. Дуже схожі долі. Розумію вашу біль. Душа болить, очі не просихають від сліз. Тримаймося. Згине ворог. Україна буде вільною. Допомагаймо нашим воїнам чк тільки можемо. У цьому сенс мого життя і дань памяті моєму внукові.

  5. Я теж бабуся і теж втратила 20 річного онука, який загинув під Харковом 24 квітня. Теж отримав медаль “За Мужність” посмертно. Дуже схожі долі. Розумію вашу біль. Душа болить, очі не просихають від сліз. Тримаймося. Згине ворог. Україна буде вільною. Допомагаймо нашим воїнам чк тільки можемо. У цьому сенс мого життя і дань памяті моєму внукові.

  6. Земля тобі пухом буде, хлопче 💔🖤❤️‍🩹 дякую за твою мужність 🙏🏻🥀🖤

  7. Царство небесне Герою🇺🇦
    Я чоловіка (батька 2х маленьких донечок) чекала живим додому, але нажаль війна забрала…. люди, то страшне горе… 🥺😒

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.