Ковельська громада попрощалась із Героями Олегом Москалюком та Валентином Ліпичем

Сьогодні в 18:50 · 5 хв читання

Ковельська громада знову в скорботі. Сьогодні, 26 червня, ковельчани провели в останню земну дорогу Захисників України Олега Івановича Москалюка та Валентина Олександровича Ліпича.

Про це повідомляє Ковельська міська рада.

Війна змусила родину Олега Москалюка залишити рідний дім у Запорізькій області та шукати прихистку на Волині. Саме Ковель став для нього, його дружини та дітей новою домівкою, місцем, де вони почали життя спочатку, будували плани на майбутнє та мріяли про мир. Проте, коли Батьківщина потребувала захисту, він без вагань став до її оборони.

Олег Москалюк народився 7 вересня 1986 року в Запорізькій області. Закінчив школу, навчався у Дніпрорудненському металургійному коледжі.

У рідному селі Олег зустрів своє кохання – Тетяну. Після проходження строкової служби молоді люди створили сім’ю. У 2012 році у них народився син Нікіта, а у 2019-му – донька Ілона.

Понад 15 років Олег працював дорожньо-шляховим робітником на шахті Запорізького залізорудного комбінату. Разом із дружиною вони будували власне життя, виховували дітей, облаштовували сімейний затишок. Та війна перекреслила їхні плани.

Після окупації рідного міста родина була змушена покинути свій дім. Взявши лише одну валізу, вони виїхали на підконтрольну Україні територію. Ковель обрали невипадково – сюди Олег часто приїздив у дитинстві до рідних, а Волинь завжди залишалася для нього особливим місцем.

У Ковелі сім’я почала новий етап життя. Тетяна працювала ерготерапевтом у Ковельському МТМО, Олег – на пилорамі в Тойкуті. Син навчався у ліцеї №11, донька відвідувала дитячий садок.

1 липня 2024 року Олега мобілізували до лав Збройних Сил України. Він проходив службу у складі 157-ї окремої механізованої бригади на посаді стрільця-оператора бойової машини. Про службу говорив небагато, адже прагнув уберегти рідних від зайвих переживань.

Увечері 23 лютого 2025 року Олег востаннє зателефонував дружині. Попередив, що вирушає на бойове завдання, сказав найважливіші слова… Вже наступного дня родина отримала повідомлення: зник безвісти.

Понад рік рідні жили надією, що Олег перебуває у полоні й повернеться додому. У лютому 2026 року Тетяна разом із дітьми отримала ключі від нової квартири у будинку, який у Ковелі спільно з європейськими партнерами збудували для внутрішньо переміщених осіб. На жаль, про цю радісну подію Олег уже не дізнався.

Експертиза ДНК підтвердила найстрашніше. Життя старшого стрільця-оператора 2-го механізованого батальйону військової частини А5006, старшого солдата Олега Москалюка обірвалося 24 лютого 2025 року поблизу населеного пункту Зелене Поле Краматорського району Донецької області.

Висловлюємо щирі співчуття дружині Тетяні, сину Нікіті, доньці Ілоні, батькам, сестрі Ірині, бабусі, усім рідним і близьким Захисника.

* * *

Війна продовжує забирати найкращих синів і дочок України. Вона обриває життя наших Захисників не лише на передовій, а й після повернення з фронту, коли підірване війною здоров’я вже не витримує пережитого.

Валентин Ліпич народився 10 лютого 1966 року в селі Черче Камінь-Каширського району. Після закінчення школи здобув фах електрика у місцевому професійному училищі. Строкову військову службу проходив у десантно-штурмовій бригаді в Афганістані. Після повернення закінчив Львівську школу міліції та присвятив себе службі в органах внутрішніх справ. Працював у Камінь-Каширському, Старовижівському та Ковельському відділах міліції, зокрема у секторі боротьби з незаконним обігом наркотиків. Завершив службу у званні підполковника міліції, а згодом упродовж десяти років очолював приватну охоронну фірму «Ягуар».

Разом із дружиною Галиною виховав сина Олександра. Коли у 2014 році росія розпочала агресію проти України, Валентин прагнув стати на захист держави, однак через стан здоров’я не був зарахований до війська. Після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року добровільно вступив до лав територіальної оборони, а згодом поповнив ряди легендарної 100-ї окремої механізованої бригади.

Публікація за темою: Історія 59-річного добровольця Валентина з Ковельського батальйону «Сталевої Сотки»

Як командир відділення він виконував бойові завдання на Покровському та Куп’янському напрямках. За роки служби пережив поранення, важкі контузії, частково втратив слух, переніс складну операцію на серці. У лютому 2026 року, після чотирьох років військової служби, був звільнений із лав Збройних Сил України за віком.

Попри підірване здоров’я, Валентин Олександрович не полишав бажання знову стати до строю та продовжити боротьбу за Україну. Однак важка хвороба виявилася сильнішою. Серце старшого сержанта, колишнього командира відділення 100-ї окремої механізованої бригади зупинилося 25 червня 2026 року.

Прощання із захисником відбулося у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Валентин Ліпич назавжди залишиться у пам’яті рідних, побратимів і всієї Ковельської громади як справжній воїн, людина честі, незламної сили духу та справжній патріот. Висловлюємо щирі співчуття дружині Галині, сину Олександру, сестрі Надії, брату Панасу, усім рідним, близьким і побратимам Захисника
– сказав міський голова Ігор Чайка, звертаючись до рідних та громади

Спогадами про Героя, його мужність, людяність і відданість Україні поділились його побратими.