«Ми їхали рятувати людей»: історія ліквідатора аварії на ЧАЕС ковельчанина Миколи Гаврильчука

Ковельчанин Микола Гаврильчук був серед перших волинських вогнеборців, які працювали в зоні радіоактивної аварії. За його словами, вони не думали про життя чи смерть – вони їхали рятувати людей.

Він народився на півночі Житомирщини, у селі Залісся – за сімдесят кілометрів від Чорнобиля. Там мова тягнеться повільніше, зберігає давні звуки, ніби розтягує час. Про це пише Головне управління ДСНС України у Волинській області.

Ні столиця, ні люди не виправили в мені цієї говірки. Це з молоком матері, це зв’язок із землею

– каже Микола Гаврильчук

Сусідні села після аварії зникали, людей звідти відселяли. Його ж Залісся порожніє поволі. Тепер, коли приїжджає, більше часу проводить на цвинтарі: обійти могили.

До Ковеля Микола Гаврильчук приїхав за покликом серця. Тут зустрів дружину, виростив доньок, дочекався онуків. Тут же й провів дружину за межу вічності…

У травні 1986-го він гуляв із сім’єю містом, зустрів начальника частини. Той сказав коротко: відрядження, треба мити Київ перед міжнародною велогонкою. А вже в столиці на них показували пальцями: «Смертники приїхали». На це не зважали.

Моторошно стало, коли рушили на Чорнобиль і назустріч пішли люди. Хто чим: автобусами, підводами, пішки. Гнали худобу, везли домашній скарб. Як кадри з війни

– пригадує ліквідатор

У Чорнобилі їх розмістили в укритті. Перше завдання – обслуговувати техніку, що відкачувала заражену воду. Туди доставляли строковики-військові. Їхали в броньованій машині, тісній і гарячій, як у самоварі. Микола мав дістатися до пожежного автомобіля і заглушити його.

Біжи, синку. Чим швидше – тим краще для твого здоров’я

– сказав тоді командир

І він біг. Перескочив теплотрасу, уникав калюж «брудної» води, заглушив двигун і повернувся назад.

П’ять днів відрядження – небагато. Але там час зникає або розтягується до нестерпності. Працювали вночі: обслуговували техніку, дозаправляли, вивозили солдатів – виснажених, мовчазних. Машини потім мили – часто без належного захисту.

Лише вдень, коли вперше добре роздивився реактор, прийшло відчуття масштабу Чорнобильської катастрофи. Зруйнований четвертий блок стояв, як розірване нутро землі: вивернутий метал, розколотий бетон.

Ми трималися один за одного. Отлічні хлопці були

– згадує ліквідатор

Наказ про завершення відрядження зустрів із полегшенням. Дорогою заїхав до матері, а вона плакала, бо живий.

Після Чорнобиля настало звичне життя… Проте вже ніколи воно не було таким, як досі.

Ми зустрілися з Миколою Гаврильчуком у Ковелі, на Алеї героїв. Нині його бажання прості: мир і трохи здоров’я. Він дивиться на стели і кудись далі:

Скільки хлопців молодих полягло… Та й ми тоді були молоді…