М’ясорубка на Стоході та падіння Російської Імперії

24.04.2020 о 16:20 · 6 хв читання

В перші роки Першої світової війни, Російська Імператорська Армія зазнавала значних втрат, та постійних відступів, через неспроможність чинити належний опір. Відступу сприяла значна нестача боєприпасів та штиків, також причиною відступу була широка лінія фронту, та слабо розвинена інфраструктура залізних доріг; яка не давала змогу здійснювати належну доставку боєприпасів.

Таким чином Імператорська Армія була відкинута по всій лінії фронту від самої Прусії, до лінії Чернівці-Рівне-Мінськ-Ріга.

В ході чого було прийнято рішення вивести Російську Імператорську Гвардію на фронт, тим самим залишивши в Санкт-Петербурзі (тоді Петроград) незначні сили. Хочу зауважити, що державний переворот 1917 року став можливий тільки через відсутність гвардії в Петербурзі, якби Імператорська Гвардія була б присутня у Петербузрі, та офіцери зберегли клятву своєму монарху (Николай ІІ), то я дуже сумніваюсь, що революція була б успішною.

Саме звідси починається «найуспішніша операція», яку назвали Брусиловським проривом, що відбулась у 1916 році.

Брусиловський прорив-рахується найрезультативнішою операцією Російської Імперії за часів Першої світової війни.

Від часті це так, завдяки цій операції вдалося відкинути фронт; зайняти Луцьк, та створити підступи до Ковеля та Львова.
Проте уся успішність фронту «захлебнулася» в болотах на річці Стохід.

Плацдарм річки Стохід був жахливий для здійснення військових операцій. Місцевість була відкритою, з несчисленною кількістю річкових заплав, поміж якими були болотисті островки; рятував лише високий очерет. Зі спогадів офіцерів, їм доводилося перебігати річку та болота по переправах, які встигли створити саперні частини, а в подальшому перепливати Стохід, та пересуватися скрізь болота. Я вас запевняю, що в руслі річки Стохід, є такі торфяники, що й сьогодні можна «на той світ піти», а тепер уявіть, що усе це приходилося долати під обстрілами артилерії та кулеметів.

Стохід став братською могилою для десятків тисяч солдат армії та гвардії Николая ІІ.

Зі спогадів місцевих жителів: «тоді річку можна було перейти по трупах».

Також багато істориків є прихильниками версії, що верховне командування навмисне здійснювало «суецидальні» спроби прориву, щоб знищинни Імператорську Гвардію, що практично і було зроблено; також щоб підірвати авторитет монарха, та створити державний переворот, а прихильників перевороту у верховному командуванні вистачало.

Операцію на річці Стохід, можна назвати як «фінальний акт» правління Николая ІІ, в ході чого на місце монарха прийшов Тимчасовий Уряд, де Керенський був фактично диктатором. Проте, якби пан Керенський був би розумним лідером він зумів би зберегти владу, але через те, що він був повним імбіцилом (суб‘єктивна думка автора), та продовжував війну з Німецькою та Австро-Угорською імперією. Після чого ми і отримали комуністичну революцію… Після якої і закінчила існування Російська Імперія.

ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ

P.S. Усі фото та спогади взяті з Російських архівів з розділів операціїй:
«Брусиловский прорыв»
«Первое Ковельськое сражение»
«Второе Ковельськое сражение»
«Операция на реке Стоход»
«Операция Юго-Западного фронта»
Суб‘єктивна думка : Андрій Миронюк.

На одному з фото: «Чины Штаба Юго-Западного фронта вместе с военным министром А. И. Гучковым (в центре). Слева от него — генералы П. С. Балуев, А. А. Брусилов, А. М. Каледин, А. Е. Гутор, Д. С. Шуваев, Н. Н. Духонин.»

Також можете спостерігати: СТОХОД ‒ Последний бой Императорской Гвардии.

Картина Павла Риженка.

СПОГАДИ:

Это воспоминания генерал-квартирмейстера Гвардии Б.В. Геруа:

«С грустью и недоумением взглянули мы на поле нашей будущей атаки. Сначала открытая и плоская как ладонь полоса суходольских болот, необходимость форсировать реку до самого Ковеля и которые можно было защищать малыми силами с достаточным числом пулемётов и орудий против превосходных сил».

«роты шли вперёд, по-гвардейски, цепь за цепью, мерно, настойчиво, упорно… Чувствовалась сила и мощь. Впереди офицеры в золотых погонах с полковыми знаками на груди. За ними солдаты с отличительными кантами на защитных рубахах. Шли, умирали, а за ними так же доблестно волнами перекатывались резервные роты… Но мало оказалось проходов в проволоке, затягивало болото, сотнями гибли храбрецы во всей линии».

Тем не менее, как заметил один офицер, перешедший на службу в Красную Армию, в газетной заметке в 1919 году: «Ни одна пехота в мире не дала бы большего успеха при этой исключительно тяжёлой обстановке, изменить которую было не во власти атакующих войск. … В результате два прекрасных корпуса были заткнуты в болотный мешок и брошены в атаку в условиях, при которых победу могло дать только чудо».

Попытки наступления 15-21 июля именуют обычно Первым Ковельским сражением.

«Первое Ковельское сражение, казалось, должно было выявить всю неосновательность стремлений найти ключ к победе в гиблых болотах Стохода. Вместо стратегически неинтересного и тактически безнадежного ковельского направления следовало искать полководческого решения на других, истинно стратегических путях…
Ничего этого не было сделано.

Всецело во власти “ковельского миража”, генерал Алексеев ничего не видел и ничего не предвидел. Он решил вновь долбить Ковель ‒ теми же силами и с теми же средствами.
И не успели Полесское трясины засосать убитых в боях 15 июля, как Ставка воздвигла новые гати из человеческого мяса…».

Попытки наступления 15-21 июля именуют обычно Первым Ковельским сражением.

Всецело во власти «ковельского миража», генерал Алексеев ничего не видел и ничего не предвидел. Он решил вновь долбить Ковель ‒ теми же силами и с теми же средствами.

И не успели Полесское трясины засосать убитых в боях 15 июля, как Ставка воздвигла новые гати из человеческого мяса…». [Керсновский. Том 4. С. 78-79].

«Прорыв на Ковель не удался. Все жертвы, принесенные Гвардией, остались безплодны. Достижения девятимесячного отдыха и работы в «большом резерве» были утрачены на половину». [Адамович Б. В. Трыстень. С. 55-56].

Но вот насчет того, что генерал Алексеев ничего не видел и не предвидел, то существуют и другие мнения:

«В рядах Гвардии в те дни говорили и сильно удивлялись тем директивам, которые исходили от генерала Брусилова. Как будто нарочно посылались на убой части Гвардии в те места которые не имели ни тактического, ни стратегического значения в развитии операций.

Позднее мы узнали, что начальник штаба Его Величества генерал Алексеев требовал от генерала Брусилова этих бесполезных атак. И если эти безумные требования генерала Алексеева сопоставить с решением некоторых лиц о необходимости дворцового переворота, то становится ясным, для чего генералам Алексееву и Брусилову понадобилось обескровить Гвардию.

Позднее мы были свидетелями, что эти два генерал-адъютанта находились в центре заговора и первыми изменили своей присяге». [Зубов Ю.В. Указ. соч. С. 164-165].