Син пішов воювати услід за батьком: історія ковельчан Андрія та Миколи Лукашуків

Біля пам’ятного знаку «Борцям за волю України», що в Ковелі, Микола Лукашук отримав до Дня Незалежності посвідчення про присвоєння його батьку, навіднику 14-ї окремої механізованої бригади, якого немає вже майже рік, Андрію Лукашуку звання «Почесний громадянин міста Ковеля».

Миколин батько став на захист держави в серпні 2022-го. До війни їздив на заробітки, – йдеться в сюжеті «12 Каналу».

У серпні 2022 року його мобілізували, йому прийшла повістка й у вересні він уже відправився на навчання, а звідти – на фронт, на Харківський напрямок. Він відразу сказав, що не буде ні від кого бігати. «Мені сказали явитися на ВЛК, я прийшов»

– розповідає Микола Лукашук

За його словами, хоч батьки розлучилися, коли сину було всього три роки, тато був у його житті завжди присутнім. А як почалася війна, вони стали ще ближчими. Як тато був на фронті, пригадує, зідзвонювалися майже щодня.

Я розумів, що потрібно цінувати кожен момент. Тато був добрим, щирим, ніколи в нього не було суму, він цього не показував. Це передалося мені: що на душі не робилося б, я стараюся посміхатися, знаходити в усьому позитив

– говорить Микола

Він пішов служити через рік після батька. У свої 18 років хлопець долучився до «Азову».

У ЗСУ я не хотів іти, тому що батько мені багато про що розказував: яке там командування, яке іноді буває ставлення. Я розумів, що це не для мене. У мене є мотивація, я знав, заради чого хочу туди потрапити. Звісно, я вибрав «Азов»

– каже Лукашук-молодший

Микола пригадує: це рішення було прийняти нескладно, адже тато став для нього прикладом – він хотів бути гідним сином.

Під час постійних зідзвонів із батьком він мені розказував, як там складно, що реально він не вивозить через малу кількість людей, що немає кому міняти. Я вирішив, що не можу так. Я хотів показати своєму батькові, що я його син, що він мене правильно виховав, дав мені правильні погляди на життя

– розповідає Микола

А от мамі хлопця було складно. Їй довелося відпустити на війну обох. З часом вона змирилася з рішенням сина. І тут сталося найстрашніше – 29 листопада Андрій Лукашук загинув на Харківщині.

Я якраз приїхав із позицій. 29 листопада він загинув, 30-го мені повідомили про його загибель. Я тоді якраз приїхав із полігону. Дзвонить мама. Я передчував щось не те. Дивно, вона зазвичай так не дзвонить. Вона відразу сказала: «Тримайся, батько загинув».

– згадує син розмову з мамою

Це сталося на бойовому завданні. На позиції з татом був побратим, який також загинув. Вони потрапили під осколки від танкового обстрілу.

Він показав себе як відповідальна людина. Його практично завжди ставили командиром групи. Казав: «Я тобою дуже сильно пишаюся. Я радий, що в мене – такий син, що я тебе так виховав». Розказував своїм побратимам: «Мій малий у 18 пішов в «Азов». У нього така гордість була

– розповідає Микола

За подвиг Андрія Лукашука вже посмертно нагородили Князівським хрестом.

Після похорону Микола пробув на фронті три з половиною місяці. Звільнився, бо дуже переживав за маму.

Залишилася тільки мама. Більше нікого, крім мене, в неї немає. Я навіть не міг би уявити: що з нею було б, якби не стало ще й мене. Я розумів, що вона могла б цього не пережити. Тому я зробив це заради неї

– наголошує Микола

Нині хлопець не відкидає думки, що може повернутися на фронт.