Шевченко Юрій Анатолійович

Народився 27 квітня 1967 році у селі Яблониця Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Жив і вчився у Ковелі. Працював слюсарем на льонозаводі.

Молодший сержант, командир відділення. Загинув у Афганістані 12 листопада 1986 року. Нагороджений орденом Червоної Зірки – посмертно.

Хто він, говорять і говорять листи. «У замполіта з’ясував, що хочуть мене залишити тут, возити начальство на легковій машині. Я йому не повірив і написав рапорт. Просився в Афганістан. Мій рапорт був акуратненько порваний на чотири частини і полетів в корзину із словами: «Служити будете там, де ви потрібні Батьківщині…».

«Ти часто снишся мені, матінко. По господарству займаєшся, на кухні печеш млинці і годуєш мене. І в цей момент будять на охорону, прокидаєшся, а перед очима стоїш ти, мамо. А за вікном – ніч, холодно і треба йти. Тату, я за тебе не хвилююсь – ти мужчина, все зрозумієш. А ось з мамою поговори, нехай не хвилюється, поясни їй, що все буде в порядку».

«Я й тепер не механік-водій, а командир відділення тяги. Турбот добавилось. Техніка складна, вимагає догляду, уваги і знань. Але ви знаєте, як я люблю колупатися у двигуні. Тому вчимося і носа не вішаємо, хоча роботи вистачає. У мене був найстаріший тягач. Привезли мені новий двигун, я його поставив, зробив все необхідне. Нині працює як годинник… Командир задоволений. Так що по службовій лінії у мене все добре…».

«Моя мила, мамочко! Час підганяти не треба, він і так йде швидко і для мене йде не погано. Звичайно, тобі важче, ніж мені. Чекати завжди важче, я це розумію. Але будь впевнена, все буде добре. Хотів би з тобою порадитися відносно морехідного училища. Як ти думаєш, якщо я піду вчитися на капітана? Міцно, сотню разів цілую, Юрій».

Плаває Юрій Анатолійович в безмежному, темному космосі – оптимістичний і люблячий маму і батька, взагалі всіх людей. Щороку на могилі розквітають квіти пам’яті і подяки.