У Ковелі провели в останню путь військових Олександра та Михайла Куциків
Сьогодні, 17 січня, ковельчани попрощалися з нашими воїнами: Олександром та Михайлом Куциками.
Батьком і сином, які удвох пішли захищати Україну в лютому 2022 року. Про це повідомляється на сторінці Ковельського міського голови.
26-річний Сашко, який мав бойовий досвід з 2016 року і який підірвав здоров’я, – на початок 2022 року мав інвалідність ІІ групи. Він міг нікуди не йти. І хтось би на його місці скористався цим правом. Але він зробив свій свідомий вибір. Армія, захист – це був його свідомий добровільний вибір.
І того ж дня із сином йде воювати батько, 48-річний Михайло Куцик. Успішний підприємець. Але найперше – громадянин, чоловік, батько. Старший за віком і досвідом. Здавалося б разом – вони сила. Захист одне одному. Але…
Ці чоловіки мали б бути зараз поряд зі своїми найдорожчими рідними людьми. Якби не клята війна. Якби не агресор – росія. Війна пише страшні сценарії. А історія Михайла і Олександра Куциків – подвійно трагічна. Це друга ковельська сім‘я, де гинуть з однієі родини батько і син.
Важко підібрати слова хоч якоїсь втіхи для рідних. Слова підтримки губляться перед лицем цього великого горя. Цієї біди і розпачу. Батько і син змінили поле битви. Тепер захищатимуть нас із неба.
Вічна пам‘ять! Слава Україні! Героям Слава!
– йдеться у дописі
Фото зі сторінки Ковельського міського голови Ігоря Чайки у Фейсбуці
Війна
Вшанування
Збройні сили
Ігор Чайка
Панахида
Смерть
Територіальна оборона
а де вони загинули? з передової хлопців везуть тижнями. а то 16 загинули, а 17 вже ховають. невже вже десь з білорусії пішли7
застрелили тут на місці з тими що служили
!?
Це біля кордону сталося, побратим застрелив батька та сина військового, причина точної не знаємо.
Це біля кордону сталося, побратим застрелив батька та сина військового, причина точної не знаємо.
Причина дідовщина
Якщо правду кажуть
Вони з когось знущались
То він і не витримав
Цей хлопець Сашко був неймовірною людиною, найкращою у світі. Усі, хто хоч раз його бачили, підтримали б мене. Я не можу передати, яка це втрата для всіх, хто його знає. А в момент, коли в нього вистрілили його батько, намагався його врятувати, але, на жаль, теж потрапив під обстріл і загинув разом із сином. Я знаю цього хлопця і досі не можу повірити в цю трагедію, що з такими людьми таке трапляється. Навіть маючи жахливий діагноз із здоров’ям, він все одно пішов на війну захищати нас усіх. Я не можу втримати сліз кожного разу як про це думаю ………. Але на жаль час не повернути і від цього розриває душу в середині мене. Сили матері, бабусі та його сестрі. Вічна пам’ять Олександру та його батькові Михайлу. Ми всі пам’ятатимемо………