Жінка не змирилася з діагнозом «безпліддя» і стала мамою трьом дітям

19.02.2022 о 19:14 · 5 хв читання
Фото: «Вісник+К»

Вікторія Сулім із села Прип’ять Шацької громади Ковельського району, як і кожна жінка, мріяла стати мамою. Уявляла красуню донечку з косичками та бантиками. Однак, не маючи й 30 літ, дізналася, що ніколи не зможе народити. Страшні слова в одну мить обірвали сподівання, але Віка не з тих, хто одразу здається…

Про це пише Руслана Сулік у виданні «Вісник+К».

Назвали на честь тата

Після гінекологічної операції шанси народити звелися до нуля. Скільки сліз, болю вилилися у безсонних ночах! Чоловік Михайло як міг підтримував, але Віка розуміла, що без дітей життя порожнє. Тому почала плекати тремтливу, як павутинка, мрію про прийомну дитину. Думала-гадала, але не знала, як донести це все до Михайла. Переживала, чи зрозуміє? Хоч уява вже малювала гарненьку донечку. Сокровенним не ділилася ні з ким, а таємно поїхала у дитбудинок. Там розповіли, що покинутих немовлят нема, є лишень дітки від двох років.

Так я познайомилася з маленькою Настею. Два рази ще приїжджала, гралася з нею. З чоловіком вирішили, що вдочеримо її

– пригадує Вікторія

Щаслива майбутня мама буквально на крилах літала, збираючи різноманітні довідки. Відвідувала спеціальні курси, де навчали, як виховувати чужих дітей. Час тягнувся невимовно довго, а Віці вже хотілося голубити донечку. Придивлялися, які іграшки їй треба купити, одяг, як у принцеси.

Найменша донечка Віра / Фото: «Вісник+К» 

Нарешті, всі документи були готові, і ми з чоловіком приїхали у дитбудинок, а нам кажуть, що Настю вже забрали, – і досі у Вікторії сльози в очах від цієї згадки. – Як так? Вона ж моя! Я не могла отямитися від шоку. А працівниці кажуть: «У нас хороший хлопчик є. Може, заберете?» Чоловік побачив його і заявив: «Або він, або ніхто!» Так у нас з’явився Міша. Йому було три рочки.

Хоча офіційно дитина мала інше ім’я та прізвище, але Суліми його всиновили, тому назвали Михайлом на честь тата. Одразу веселіше стало в оселі.

Люди вертали Дениса назад

Хоч спочатку ми планували, що матимемо одну дитину, але десь через рік надумали взяти ще й доньку, – усміхається жінка. – Накупили солодощів, іграшок. Приїхали у дитбудинок, а нам кажуть: «У нас одні хлопчики!» «Ні-ні-ні!» – категорично заявила я. Але ж у пакетах подарунки, не повезу їх назад. Треба віддати малюкам. «Та ви хоч подивіться. Це такий хлопчик, геть як дівчинка!» – мало не за руку тягнули працівники. Зайшла у групу й одразу зустрілася очима з Денисом. Він підбіг, обняв мене. Віддала гостинці і повернулася додому. Що не роблю, а переді мною ця дитина. І на душі неспокійно, і щось мені робиться. Вирішили з чоловіком: у Михайлика мусить бути братик!

Денис хоче стати морським піхотинцем / Фото: «Вісник+К» 

Правда, Дениса оформили як прийомну дитину. Хтось підказав, що він матиме додаткові пільги в освітніх закладах, можливість поїхати безкоштовно у табори відпочинку. А оскільки хлопчик був старший, мав п’ять років, то пам’ятав свою маму, діда. Згадував, що жив у кількох сім’ях, але його постійно повертали у дитбудинок, бо, мовляв, вредний, втікає, навіть підпалити хату може.

Хоча у нас з ним жодних проблем не було, – зауважує Віка. – Хлопці подружилися. А буквально за пів місяця Денис став називати мене мамою

Приписали дівчинці купу болячок

Віка легко справлялася з обов’язками мами і, дивлячись на своїх синочків, навіть не уявляла, як раніше жили без них. Веселі, непосидючі, то у хаті щебечуть, а вже за мить до тата, який щось крутить біля техніки, біжать. 

А де ж донечка, мамина помічниця?

– допитуюся

Так, про неї я не забувала, – підтверджує жінка. – Але взялася шукати, і виявилося, що лишень одненька дівчинка є, якій три рочки. Поїхала дивитися на Віру, і вирішили забрати її. Мене не зупинило навіть те, коли працівники лякали, що дитина має цілий букет хвороб, відстає у розвитку. «Та вона вам довго не проживе!» – навіть таке сказали. Збираючи документи для оформлення, почула від жіночки із соцслужби: «Де ж у неї набралося тих болячок? Я раніше бачила Віру, нормальна дитина!» Уже пізніше мені розповіли, що у дитбудинках не зацікавлені, щоб їхніх вихованців забирали, бо це впливає на фінансування та кількість робочих місць. Правда це чи ні, не знаю. Але наша Віра виявилася здоровою! Ми пройшли чимало обстежень в області, на Київ аналізи відправляли, і медики «познімали» усі страшні діагнози. Нині донька школярка. Дуже творча дитина, любить декламувати вірші, співає. Її рідна мама померла, коли Вірі було шість рочків. Хлопці своїх рідних через соцмережі познаходили, спілкуються із сестрами, а от з мамами – ні.

Не та мати, яка народила, а та, яка виростила

Вікторія запрошує у кімнату, де чимало фотографій її трьох дітей. Із садочка, школи. Гортає альбом, згадує про їхнє дитинство і тихцем стирає сльозинки з очей.

Синам уже по двадцять років. Міша захищає Україну в зоні АТО. Це рішення прийняв виважено, бо взяв приклад з двох дядьків з нашої родини. Денис усе життя мріяв бути військовим. Хотів стати розвідником-снайпером. Але я відмовила від такої небезпечної професії. Та все ж він не зрадив мрії. Вчиться в Одеській військовій академії на морського піхотинця, вже на третьому курсі

– розповідає мама

Військове керівництво неодноразово відзначало почесними грамотами солдата Михайла Суліма. А його брат Денис за особливі заслуги у навчанні отримав іменний кортик – сталеву зброю морських піхотинців. Неймовірно, але творча Віра теж хоче йти вчитися до Дениса.

Коли діти збираються разом, хата наповнюється радістю та щастям. Мама Віка, дивлячись на своїх дорослих діток, вкотре дякує Богові, що дав їй колись силу та мудрість прийняти непросте рішення. Не треба боятися труднощів, людського осуду, бо кожен повинен обрати свій шлях, яким хоче йти до сімейного щастя.

Руслана СУЛІК

На головному фото: Вікторія Сулім зі старшим сином Михайлом

Поділитися:

Пов'язані теми

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

X
X