Жінка з Ковельщини зійшлася зі своїм коханим через півстоліття

29.06.2020 13:25

Між Лідою з Волині та Василем з Тернопільщини в юності забриніла любов. Але одружилися вони не з тими, кого кохали. Відгуляли весілля з різницею у тиждень, виховали по троє дітей і майже одночасно овдовіли. І лише тоді зійшлися.

Про це пише «Вісник+К».

Серце підкорив солдат

Василя Бобра доля привела на Волинь, коли він служив в армії – його направили у військову частину у селі Черкаси Ковельського району. Там і познайомився з місцевою дівчиною Лідою.

– Той грудневий вечір 1968 року я пам’ятаю і досі, – розповідає Лідія Лукашик. – Ми з подружкою пішли до клубу на танці. Молодь веселиться, танцює. Аж раптом заходить декілька солдатів, серед яких і Василь. Він запросив мене до танцю. Красень був – хоч води напийся!

Того вечора дівчину хотіли провести додому ще два хлопці, та вона віддала перевагу солдату. І зайняв він місце у її серці. Сиділа на уроках (а навчалася тоді у 10 класі), а думки були лиш про нього. Так хотілося, щоб швидше настали вихідні і вони знову могли зустрітися.

Та перша любов у юності не збулася. Вася відслужив і поїхав додому на Тернопільщину, а Ліда, закінчивши школу, переїхала на Рівненщину, де вчилася і працювала. Спочатку линули палкі листи одне одному. Та відстань зробила своє. Невдовзі листування обірвалося – дівчина не отримала відповіді від коханого.

Бо в нього вже була інша. І Ліда змирилася.

А тут за нею місцевий парубок Сергій Лукашик почав упадати. Все допитувався, чи ще дружить Ліда з Василем. Відповіла відверто, що ні, бо вже ніякої надії не мала. І невдовзі хлопець покликав її заміж.

Ліда з Сергієм гуляли весілля 13 листопада. А за тиждень кружляла у білій сукні Василева наречена…

Чоловік усе життя ревнував до першого кохання

Обидві родини жили своїми буденними клопотами. І у Василевій, і у Лідиній сім’ї народилося по трійко діток. Та у пам’яті перша любов зринала. Василь частенько їздив через Ковель на Білорусь, так кортіло йому крунути на село Черкаси, щоб побачити хоч здаля, хоч краєм ока Ліду, або розпитати про неї в односельчан. Та ніяк не міг наважитися. Боявся, щоб не нашкодити жінці, не хотів, щоб вона через нього мала неприємності.

– О, мій чоловік був дуже ревнивий, не раз мені згадував про Василя, – зізнається Лідія Лукашик. – Через це часто без причини сварилися. Я ж з ним зустрічі теж не шукала.

Три роки тому Ліда овдовіла. Тоді ще не знала, що Василь Бобер теж уже вдівець, поховав дружину роком раніше.

– У мене раптом виникло бажання взнати, чи живий Василь, – втираючи сльозу, розповідає жінка. – Адже вік наш уже немолодий: мені 68, йому 71. Хоч була впевнена, що я йому байдужа, раз він стільки часу не давав про себе знати.

Та жінка все-таки попросила сусідку, в якої був Інтернет, розшукати її давню любов. І невдовзі та диктувала Ліді заповітний номер!

Як зустрілися, не впізнали один одного

Правда, набрати номер Василя жінка так і не відважилася. За неї це зробила та ж сусідка.

– Знаєте таку Ліду Лукашик? – запитала.

– Аякже, – відповів чоловік.

– А поговорити з нею хочете?

– Звичайно!

Телефон був увімкнений на повний звук. Ліда, почувши знайомий голос, мало не зомліла. Він зовсім не змінився, був такий же молодий і приємний, як в юності. Хоча з моменту їхньої останньої зустрічі минуло 48 років. Від хвилювання серце вискакувало з грудей.

Вони довго розмовляли, згадували своє життя. Домовилися, що спілкуватимуться частіше. Василь відразу мобілку купив, бо досі мав телефон лише стаціонарний. Але розмови – то одне, а хотілося ж побачитися. От він і поїхав на Волинь. А перед цим зізнався дітям, що знайшлася дівчина, яку він колись любив, коли служив у армії.

Вони зустрілися у Ковелі. Густа Василева чуприна поріділа, роки забрали молодість і красу Ліди. Вони одне одного… не впізнали. Але коли зрозуміли, що ці двоє старших людей, які гарячково когось шукають очима, це – вони, здавалося, немає щасливіших на світі.

– Я сама собі не вірю, що так можна кохати. І не соромлюся своїх почуттів. Це таке щастя, коли любов взаємна, – щиро каже Лідія.

Нарешті вона може дозволити собі планувати своє з Василем сімейне щастя.

Галина ОЛІФЕРЧУК

Вам може бути цікаво
Поділитися:

Коментарі

  1. Пані Галина- вам ціково подивитися як та сама ліда спостерігала за побиттям Василем своїх дочок та внука.Як уже дорослі діти неможуть через її доброту бачитися із батьком, котрий ходить по судах вимагаючи аліментів на утримання своєї пасії та її сімї.
    Думаю історія продовжується і на чужому не щасті свого не збудуєш

  2. І думаю, що попереду буде зустріч у неї із правоохоронними органами через вторгнення і заволодіння майном.

  3. Враховуючи відсутність інтернету у василя та будь-яких даних про нього в соц.мережах та після смерті чоловіка лідії не пройшло і три місяці, думки не про кохання в голові

  4. ліда з червня 2018року користується майном, що належить сімї василя і періодично проживає на тернопільщині та далеко не любов є метою її життя

  5. І дітям він нічого не зізнавася, лише випадково запримітили пропажу батька та автомобіля , які в цей час знаходилися за адресою с.Черкаси Ковальського р-у у будинку лідії. І розказувала вона лише про одну зустріч, а насправді метою був будинок та всі інші матеріальні блага.

  6. Думаю вам цікаві будуть фотографії де ліда підбурює василя до побиття

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.