Історія військового-добровольця на псевдо «Ендшпіль», який родом з Ковеля  

До своїх 28 років він встиг повоювати на різних посадах у складі Сил спеціальних операцій. Стрілець, розвідник, гранатометник. Постійно на передовій, бойові завдання, складні місії.

Але роль амбасадора ССО, яку наразі виконує солдат 144-го центру з Волині на псевдо «Ендшпіль», є не менш відповідальною, – повідомляють «Волинські новини».

– «Ендшпіль» – цікавий позивний. Звідки він?

– Почнемо з того, що в дитинстві в рідному Ковелі я займався багатьма видами спорту – захищав честь школи на міських змаганнях із боротьби та футболу, виступав на байдарці-одиночці на юнацькій першості країни з греблі. Але найулюбленішими все ж таки були шахи.

За дошкою я – з шести років. Любов до цієї гри прийшла до мене, як то кажуть, з молоком матері. Свого часу мама була кандидатом у майстри спорту з шахів, працювала арбітром міжнародної категорії, а також тренувала вихованців дитячо-юнацької спортивної школи. Як за таких розкладів я міг не прикіпити душею до шахів? Виступав в обласних турнірах, їздив на змагання до Польщі, підняв свій рейтинг до першого дорослого розряду.

Пам’ятаю, 2006 року до нас у ДЮСШ завітав легендарний український гросмейстер, чемпіон світу та Європи, неодноразовий переможець шахових олімпіад і престижних турнірів Василь Іванчук. Він взяв участь у сеансі одночасної гри, а ще презентував книгу про себе «Шахові новели Василя Іванчука». Для мене, 9-річного, це були неймовірні враження!

Повертаючись до питання про позивний. У шахах є термін – «ендшпіль». Це завершальна стадія партії. З моїм ставленням до гри я не міг придумати для себе більш відповідного псевдо.

Зізнаюсь, навіть зараз, коли є вільна хвилинка між виконанням військових завдань, буває, з побратимом організуємо якусь партєйку. Такий собі активний перепочинок, що трохи заспокоює, відволікає…

– Можна сказати, основне хобі…

– До війни таких було два. Окрім шахів, полюбляв риболовлю, причому спортивного плану. Щука, судак, хижаки – мій профіль. На жаль, зараз зі зрозумілих причин рідко щастить брати до рук вудочку.

– Між іншим, а ким ти був у цивільному житті?

– За фахом я тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва, певний час працював у деревообробці, потім у Польщі, коли друзі познайомили з британською програмою IRATA, знайшов себе у промисловому альпінізмі. Там була дружня команда, і ця робота навчила дисципліни та відповідальності.

Три з половиною роки варився в енергетичній галузі, будували вежі ліній електропередач. Звісно, хочеться іншого альпінізму, туристичного – в Альпи, Гімалаї, але нічого – після нашої перемоги ще помандруємо…

– Напевно, твої юнацькі спортивні захоплення частенько стають в нагоді під час військової служби?

– Авжеж! Шахи – це, радше, ближче до тактики. Футбол і гребля – про витривалість, боротьба заклала фундамент для самооборони. Дуже допомагає на завданнях і промисловий альпінізм. Добре орієнтуюсь на місцевості, мапа мені не потрібна. Заведи мене вглиб лісу на 10 км – вийду без проблем. Можу в’язати різні вузли, на мотузці з’їхати з дев’ятого поверху.

– Знаємо, зараз тебе перевели з бойової групи до тилового підрозділу. Проблеми зі здоров’ям?

– На жаль. Під час виходів дав велике навантаження на коліно, пошкодив меніск. Біль став хронічним, зробили МРТ. Треба було лягати на курси реабілітації, масажів, аби зміцнити колінний суглоб. Я своєчасно відмовився. Все це вплинуло на фізичний стан…

– Давно ти в лавах Сил спеціальних операцій?

– З липня 2023-го. Раніше, після початку повномасштабного вторгнення, я спробував вступити до тероборони, але тоді мене не взяли, бо не мав військового досвіду. У ТЦК сказали: «Ще молодий». Після восьмого приходу це вже почало дратувати, тому просто чекав на повістку.

Коли вона нарешті прийшла, пройшов ВЛК і думав, що потраплю до звичайної сухопутної частини. Але якраз побачив ролик на YouTube про Q-курс ССО, який мене зачепив, і подумав: «Чим я гірший? Чому не спробувати?» Так я і прийняв рішення підписати контракт.

– Тобто саме відео стало для тебе мотиватором?

– Саме так! У ролику було показано, як хлопці професійно діють у бою, як вони працюють у злагоджених групах. Говорилося про те, що це не просто військовий підрозділ, а братерство. Мені це дуже зайшло.

Потім почалося навчання. Базовий курс – півтора місяця. Там засвоювали основи – поводження зі зброєю, базову тактику. Після цього близько шести тижнів була фахова підготовка. Розмови про те, що без належних навчань відправляють на завдання, не відповідають дійсності. В усякому разі, в ССО я такого не бачив.

– Ти працюєш у групі. Що таке група у твоєму розумінні?

– Злагоджений механізм. Кожен із бійців виконує свою роль, але при цьому знає ще кілька спеціальностей, щоб замінити побратима у разі необхідності. Приміром, якщо поранили медика, обов’язково має бути ще людина, яка добре знається на медицині. Я вже не кажу про те, що азами такмеду має володіти кожен. Група – це одне ціле, де всі розуміють один одного з півслова.

Як правило, ми працювали в групах по 4-8 людей: розвідка, дорозвідка, виходи на закріплення позицій, вогнева підтримка, прикриття. Була історія, заходили на позицію у ста метрах від ворога, коли ті почали насипати з усіх стволів – кулеметів, артилерії. Благо, побратим по дорозі зафіксував облаштовану позицію, де можна було перечекати обстріл і вчасно зреагував, миттєво потягнувши мене в те укриття. Взаємодопомога в групі – незамінна річ.

– Часто люди переймаються своєю фізичною підготовкою. Це критично?

– Ні. Так, фізична форма важлива, але головне – що в тебе в голові. Якщо ти маєш розуміння, як діяти, ти можеш компенсувати брак сили витривалістю та вміннями. Крім того, фізичну форму можна розвинути.

– Чи відчуваєш себе амбасадором ССО?

– Якщо моє інтерв’ю допоможе комусь ухвалити рішення долучитися – значить, буду вважати завдання виконаним. Головний стрижень Сил спеціальних операцій – це мотивація і можливість служити за обраним фахом, який зазвичай наближений до цивільного.

Олена ПИРОЖЕНКО