Ковельчани вшанували пам’ять розстріляних радянським режимом в’язнів тюрми
23 червня 1941 року – трагічна дата в історії Ковеля. 84 роки тому, в перші дні війни, радянський режим розстріляв в’язнів місцевої тюрми. Серед них – переважно молоді хлопці та дівчата, які щиро вірили в незалежну Україну, відстоювали рідну мову, культуру, національну гідність.
На міському кладовищі біля меморіального знаку страченим в’язням відбувся скорботний захід. Присутні вшанували пам’ять невинно вбитих хвилиною мовчання, – повідомляє сьогодні Ковельська міська рада.
До спільної молитви долучилися секретар міської ради Оксана Багнова, заступник міського голови Віктор Жигаревич, представниці Ковельської філії «Союзу українок», працівники міської ради, освітяни, громадськість.
У наш час ми особливо гостро відчуваємо: минуле дає про себе знати. Ворог знову прагне знищити нас тільки тому, що ми є українцями. І сьогодні ми боремося не просто за територію – ми боремося за ідентичність, свободу і майбутнє
– зазначив Віктор Жигаревич
Поминальну панахиду провели священники ПЦУ Василь Мичко та Михайло Левочко.
Фото Ковельської міської ради
Більше про
Віктор Жигаревич
Друга світова війна
Кладовище
Ковельська ТГМихайло Левочко
Оксана Багнова
Пам'ятник жертвам більшовицького терору
Панахида
ПЦУСоюз УкраїнокКоментарі
Залишити відповідь
А чому московські попи не прийшли на скорботний захід?
Бо московські моляться лише за своїх – за тих, хто розстрілював.
А чому держава лиже сраки цим ворогам?
Бо серед можновладців повно ждунів. Кацапи вбивають мирних жителів, а безмозглі ждуни продовжують “ждати” та дозволяють московським попам зомбувати населення.
Ковельчани та жителі навколишніх сіл та містечок ! Я звертаю Вашу увагу не на священиків (попів, батюшок), які, на жаль, з вини чиновників не знають істинного стану речей. А на підступну, вперту позицію місцевої влади, яка з року в рік, заручившись підтримкою ПЦУ та місцевою філією “Союзу Українок”, робить вигляд, що вшановує пам’ять невинно убієнних жертв комуністичного режиму. Влада (що при Кіндеру, що при Чайці) організовує і при цьому приводить невелику кількість людей на одне й те ж саме символічне місце пам’яті лише для галочки, для власного піару. Але мало кому відомо, що під пам’ятником розстріляним в’язням Ковельської тюрми, встановленого на могилках ще при меру Кошаруку за некомпетентного втручання “великого” краєзнавця Анатолія Семенюка, ніхто не похований. Адже реальні поховання розстріляних, замордованих “енкаведистами” українців та поляків знаходяться поряд, в 10 метрах на південь, під пам’ятником червоним партизанам, який радянський режим встановив в 50-х роках минулого століття, знищивши після війни могилу з хрестом на місці поховання загиблих від рук НКВД в 1939-1941 роках. Про це є завірені документально свідчення корінного ковельчанина Хмелярського, який за завданням радянської влади і приклався до будівницта пам’ятника радянським партизанам. А в 90-х роках мною особисто, за погодженням з тодішньою місцевою владою, на узбіччі алеї, майже навпроти місця, де височіє пам’ятник радянським партизанам, були встановлені два металеві хрести з прикріпленими до них табличками з короткими текстами про розстріляних в’язнів Ковельської тюрми. Адже про встановлення пам’ятного знака на реальному місці поховання жертв комуністичних репресій, на той час, коли ще у Ковелі мала великий вплив на місцеву владу комуністична організація ветеранів, не могло бути і мови. А у 2000-му році з’явилася ще одна локація з реальним місцем перепоховання останків розстріляних в’язнів казематів та камер НКВД, віднайдених біля туалету Михайлівської церкви, а також розстріляних ними у 1939 році відступаючих польських жовнірів – навпроти монумента примирення – жертвам Другої світової війни (1996 рік). До того ж за сприяння спонсора Івана Омелянюка на меморіальних плитах встановленого на могилках у 2008р. пам’ятного знака, з подачі А.Семенюка були викарбувані ряд перекручених або неправдивих прізвищ загиблих в’язнів або таких, що не були тоді розстріляні. Натомість інша важлива локація, яка потребує меморіалізації, в т.ч. і встановлення там пам’ятного знака біля місця розстрілів в’язнів залізничного НКВД – це подвір’я на Драгоманова, 17, де у 2024 влаштували житловий будинок для ВПО, залишається повз уваги і свідомо ігнорується. Адже там пролилася кров, відбувалися катування та є одна нерозкопана могила. Саме на цих локаціях влада б і мала почергово разом з священиками проводити заходи з хресними ходами від місця до місця по вшануванню пам’яті репресованих як комуністичним так і нацистським режимами (до речі мало кому відомо, що під час німецької окупації там катували українців, які також видряпували там свої написи). То до яких пір влада буде закривати на це очі ?