Сталеві воїни «Сталевої Сотки»: історія медика Анатолія з Ковеля, який на фронті рятує побратимів

Пан Анатолій у 2006 році закінчив Ковельський фаховий медичний коледж і пішов працювати фельдшером/керівником виїзної бригади екстреної медичної допомоги.

А у серпні 2023-го чоловік (маючи вже 17-річний досвід роботи на «швидкій»!) став до лав медичної роти «Сталевої Сотки». Спочатку був санітарним інструктором, а невдовзі одержав призначення на посаду фельдшера евакуаційного відділення, – повідомляє пресслужба 100-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

Тодішній командир медроти запитав мене, який позивний хочу обрати. Я почав міркувати вголос: мовляв, прізвище Могиль – можна було б взяти псевдо «Могила». Командир трохи розгубився, а ж тут заходить наш кухар Микола і відразу пропонує мені стати «Магом» – на тому й зупинилися

– розповідає Анатолій

Відтоді «Магу» довелося «почаклувати» в Серебрянському лісі, на Покровському напрямку – і вже 12-й місяць він займається евакуацією поранених з Торецького напрямку.

Завданням евакуаційної групи є доставити пораненого з точки евакуації на стабілізаційний пункт, або ж зі «стабіка» – до ПХГ (передової хірургічної групи).

Доводиться транспортувати бійців з ампутаціями, інтубованих, під апаратом штучної вентиляції легень, з пораненнями черевної порожнини, грудної клітки. Та чи не найбільше з-поміж сотень поранених запам’ятався побратим з травмою обличчя. Кров забігала в горло і він постійно давився. Довести його живим до «стабіка» було надскладним завданням – але ми впоралися!

– розповідає про свої щоденні бойові будні «Маг»

Найбільшою мрією Анатолія, звісно, є повернення на Волинь – до рідного Ковеля. Адже там на чоловіка чекає кохана дружина Олена та дві донечки: 13-річна Анастасія і 17-річна Дарія. А ще великі життєві захоплення: риболовля (як літня, так і зимова!) та футбол (у юнацькі роки й сам крутезно грав – нині ж здебільшого вболіває за улюблене київське «Динамо»!).

Нині ж витримувати постійні стресові ситуації «Магу» допомагає почуття гумору:

Якось віз поранених з точки евакуації на «стабік». Один був лежачий – важкий. Другий сидячий – середній. Сидів навпроти й уважно придивлявся до мого «броніка» з шевроном-позивним «Маг». Потім тицяє на мене пальцем і серйозно так питає: «Волшебнік?». – А я (з усіх сил намагаючись не розсміятися!) давай «пояснювати»: мовляв, таки справді є дипломованим чарівником – магістром білої магії! І уже розпочав сеанс «чаклування»: тож тепер з ними, моїми «підопічними», точно усе буде добре!

Фото пресслужби 100-ї ОМБр