«Мені 76 років, а треба притулок шукати». Як у Велицьку допомагають переселенцям

Жителі села Велицьк Ковельського району прихистили півтора десятка внутрішньо переміщених осіб. Допомагають житлом, одягом і харчами. Єдине, з чим у селі проблема, – знайти роботу.

Про це повідомляють «Волинські новини» з посиланням на сюжет телеканалу «Аверс».

За три місяці війни Надія з донькою виплакали стільки сліз, що багатьом важко і уявити. Вона розміняла восьмий десяток, а тепер на старості залишилась навіть без даху над головою. Жінки евакуювалися з Рубіжного. Спочатку в Ковель, а звідти у село Велицьк. Засіяли город, аби відволіктися від тяжких думок.

Оце ж садила, поливаю, щоби думки дурні не лізли в голову, по правді скажу

– говорить Надія

Її донька Ірина розповідає, що в їхню квартиру потрапив снаряд:

Я не знаю, як ми залишились живі. Нема житла, повертатись нікуди. Не знаємо далі, як буде і що буде

Жителька Велицька Алла чи не відразу зголосилася прийняти у себе тих, хто вимушений втікати від обстрілів. Сама тим часом постійно готує харчі на передову.

В нас є будиночок невеличкий. Ми вже прийняли людей. Робили клич і до Ігоря Чайки (міський голова Ковеля, – ред.), і до наших керівників, що ми можемо прийняти і ми маємо приймати людей, тому що треба помагати. І таким чином ми прийняли людей з Рубіжного, вони в нас живуть і будуть жити стільки, скільки їм потрібно

– каже Алла Халамай

Ірина розповідає, що їх зустріли, нагодували, приготували все необхідне:

Сусіди зі всієї вулиці допомагають. Ми приїхали перед святами, ще до Пасхи. Нам носили все: і м’ясо, і крупи, приїжджали волонтери. Тобто нас забезпечили всім необхідним

Якби не допомога місцевих жителів, було би ще тяжче. Нині жінки отримують по 2 тисячі гривень. Пані Ірина каже, що вкрай необхідно знайти роботу. От тільки працевлаштуватись у селі зараз нереально.

За одну допомогу ти не можеш прожити. Треба шукати роботу. Будемо думати, може, переїжджати кудись до міста, щоб я могла знайти роботу. Тому що я не можу кинути матір, вона одна не впорається

– зазначає Ірина

Сімей, які через війну втратили все, – мільйони. Але попри це чимало родин чекають, коли українські захисники звільнять їхні міста, аби повернутися додому.

Дай Бог їм здоров’я, сили, щоб ми змогли повернутися додому

– каже 76-річна Надія