Що писали майже сто років тому про ковельський замок: де саме він був розташований

Видання «Волинський монітор» (двомовна газета, польською мовою «Monitor Wołyński») передрукувало статтю професора Болеслава Гльодта з Ковеля «З минулого ковельського замку», опубліковану в №4 «Землі Волинської» за 1938 рік. У ній автор намагався з’ясувати, де була розташована ця древня твердиня.

* * *

Ковельський замок, якому я хотів би присвятити дещицю уваги, з’явився на місцевих теренах набагато раніше за саме місто, тобто ще до 1518 р. Коли саме, точно не відомо.

У будь-якому разі, він постав у селі Ковле, яке вже тоді мало велике комунікаційне, торгівельне, а також стратегічне знання. Про це свідчать сім городищ і замчищ¹, початки яких губляться часто в мороці правіків – аж сім на такій незначній площі. Ці замчища, цілком чималі й сильно укріплені, становили, з огляду на характер рельєфу, основу для освоєння північно-західної частини Волині. Тож не дивно, що на цю землю спирався пізніше Казимир Великий у своєму прагненні остаточно повернути давні п’ястівські володіння, міцно ставлячи свою стопу насамперед у Любомлі, який у стратегічному плані відігравав тут таку ж роль, як і висунутий далі на південний схід Луцьк. У свою чергу Ковельщина була йому потрібна, бо лише вона мала можливість переходу через непрохідні турійські болота. Саме в селі Ковле з давніх-давен відбувалася переправа на місці більшого підвищення рельєфу та значнішого звуження рівнинної і широкої, сильно заболоченої долини Турії.

Тут теж, з огляду на рельєф, перетиналися дороги на Брест, Київ, Люблін і Львів і тут, правдоподібно, у зв’язку з тим, що дороги з м’якою і підмоклою основою мінялися на битий шлях, кували або розкували коней, що започаткувало легенду, яка пов’язує виникнення міста з каретою королеви Бони². Урешті ця королева, героїня багатьох легенд в околицях і Миляновичів³, і Мельниці, навіть іще зараз оточена забобонною пошаною серед населення (її часто вважають чарівницею, подекуди представляють як дику качку на водах і т. п.), стала символом польської культури, сили і вміння господарювати.

У селі Ковле з древніх часів стояв оборонний монастир, який згодом із невідомих причин перенесли на кілька кілометрів нижче по річці Турії⁴ ще до першого татарського набігу на Польщу⁵. Де він був попервах, зараз встановити важко.

Так само ми не знаємо, в який час звели ковельський замок і чи обов’язково він був на місці колишнього монастиря. У будь-якому разі він існував уже в момент, коли Ковельщиною заволоділа королева Бона, яка отримала ці землі від Сангушків-Гедиміновичів шляхом обміну, оскільки він згадується в інвентарі, поряд із ковельським костелом⁶. Також відомо, що замок разом із містом мав свої моменти злетів і падінь, і пов’язано це було тісно з життям Речі Посполитої, на яке він реагував як найчутливіший барометр – зрештою, як усі міста Волині. Остаточний його занепад розпочинається від Яна Казимира, тобто від початку упадку Речі Посполитої. Ще до 1707 р. замок стояв цілим, але що було з ним потім, знову важко з’ясувати. Фактом є те, що він згорів, імовірно, у той самий час, коли згоріло місто, тобто в середині XVIII ст.⁷ Після цієї пожежі замок уже не відновився, і лише башта та в’їзна брама довго стояли неушкодженими, дивлячись зачудовано на відбудову та розростання міста аж до 1805 р., коли граф Сергій Михайлович Камінський наказав повністю розібрати й усунути ці рештки як небезпечні з огляду на тодішню політику пам’яток та докази польськості цієї частини міста. І наказ виконано так ретельно, що сьогодні навіть місце, де стояв замок, важко було би вказати, якби не перекази та вцілілі документи.

Що стосується плану замку, його конструкції та вигляду, то про це зараз сказати можна ще менше. Його не картографували й не описали. І при цьому всьому його значення було чималим! Адже його позначали нарівні з містом таким самим значком, що й Луцьк чи Олику на картах Польщі в 1554 і 1592 рр., даючи похвальне свідчення не лише тогочасній польській картографії, яка пристойно виглядала навіть на тлі Західної Європи, а й піклуванню Речі Посполитої про ці землі, яким і тодішні надавали такого великого значення.

Як я вже зауважив, встановлення місця розташування замку викликає багато труднощів. Залишається лише шлях логічного роздумування на основі збережених документів, а також властивостей рельєфу і переказів.

Якщо говорити про перший аспект, то я вже представив його набагато докладніше на основі не використаних іще документів⁸ на шпальтах тижневика «Ковельська земля»⁹. Варто було би лише підкреслити, що із цих документів зрозуміло, що подана Н. Теодоровичем звістка про місце розташування замку не може відповідати істині¹⁰. Оприлюднені в згаданому вище тижневику результати опрацювання карти саме тієї частини міста, яку вказує Теодорович¹¹, якраз доводять ті невідповідності. Ця гіпотеза знаходить ще підтвердження у плані цієї місцевості, виконаним польською та російською мовами присяжним волинським геометром¹², який на рисунку не позначив жоднісіньких слідів замку, хоч і вів вимірювальні роботи ще в часи існування башти або ж коли її руйнували. Чи обминув би мовчанням цю справу поляк, у час коли польське питання було таке актуальне на території Європи (Наполеон) і який до того ж більше любив польські пам’ятки, ніж ми, бо був ближчим до них? Окрім того, місце, вказане Теодоровичем, занадто віддалене від міста, з поганими оборонними властивостями, воно зовсім не домінує над долиною Турії і не могло розділити долю міста в разі пожежі, адже було віддалене від нього по прямій лінії приблизно на 1 км.

Що стосується рельєфних даних, то вони існують і вказують на північно-західну частину старого міста поблизу Турії, але без проведення розкопок ці речі встановити неможливо. Відсутність фінансової підтримки разом із тим, що керівники міста з ним не пов’язані, а тому мало цікавляться його минулим, стали причиною, що ця справа давно стоїть у мертвій точці. У той час, як не дуже глибокі, тобто й не дуже затратні, дослідження території могли би дати багато цінного матеріалу, якщо візьмемо до уваги, що навіть мілке копання ям на фундаменти будинків дає частенько цікаві й цінні екземпляри епохи неоліту й палеоліту в самому місті¹³.

Зрештою найбільш дошкуляє не це, а те, що селяни розкопують і заорюють городища та сліди замчищ усюди: в Мельниці, Міляновичах і Турійську. І досі не знайшлися якісь чинники, щоби покласти цьому край. Із горищ древніх церков небажані особи вивозять потайки цілі папки польських документів XVI, XVII і XVIII ст., недосліджених і неопублікованих, які могли би пролити багато світла на деякі суперечливі чи нез’ясовані питання, які свідчать про одвічну польськість пам’яток на Волині. І знову немає нікого, хто цим зацікавився би ближче, якось на це відреагував, суворо покарав винних і взагалі – зробив когось відповідальним за такі справи. А тим часом крадькома нищаться по церквах навіть найменші сліди польськості.

Урешті, що говорять перекази? Звісно, не завжди можна на них повністю покладатися¹⁴, але в будь-якому разі вони дають цікавий і правдоподібний матеріал. Адже сьогодні на старому місті показують місцину, де були оті ями з п’явками, до яких князь Андрій Курбський, відомий своїм антисемітизмом і безпощадним стягненням належних йому від євреїв оплат, кидав упертих, аж доки справа не дійшла до судів Речі Посполитої. А ці ями, які як символ жаху глибоко закарбувалися в пам’яті місцевого єврейського населення, були підземеллями колишнього замку.

Цінну допомогу у визначенні розташування замку можуть надати назви, які трапляються в цій частині міста. Ще донині місцеве населення вживає такі назви, як Завальна, Валова, причому вони стосуються тих околиць, у яких нібито була згадана яма з п’явками.

Примітки:

1. До найважливіших серед них належать Вижва, Миляновичі, Мельниця, Ковель і далі до Бугу – Любомль.

2. У кареті Бони нібито зламалася вісь. Їй допомогло населення села Ковле, яке трудилося ковальством. Це звернуло увагу королеви на Ковле та дало привід живо зацікавитися цими околицями, а потім і містом.

3. Проїжджаючи через Миляновичі, Бона зупинилася і захоплювалася красою околиць. Вона нібито сказала: «Як тут мило». І від цього пішла ця назва.

4. Нинішнє село Вербка.

5. У мене склалося враження, що перенести його змусили особливості рельєфу. Адже місце, куди його перенесли, – це навіть зараз досить височенька дюна, яка стирчить посеред торф’янистих боліт і домінує над пласкою долиною Турії, яка оточує її з трьох боків своїми водами. З четвертого боку (нині з боку міста Ковеля) доступ до нього ускладнювали болота, які живилися водами Турії. Все це разом створювало серед лісів неприступне місце. Від цього монастиря залишилися тільки сліди й фундаменти, на яких зараз стоїть невелика дерев’яна церква з минулого століття, колись гарнізонна, а тепер – парафіяльна села Вербки. Ще донині село поєднане з церквою за допомогою кладки завдовжки 300–500 м. У її підвалах, досліджених у минулому столітті Антоневичем, донині спочивають останки князя Андрія Курбського, авантюриста XVI ст.

6. Н. Теодорович стверджує помилково, що костел постав аж у середині XVII ст. (Н. Теодорович: «Волинь в описі міст, містечок і сіл…», т. V.).

7. Проте це не була перша і єдина пожежа, адже місто згоряло кілька разів, а разом із ним – костел, фундований Боною, і церква Воскресіння, які тоді вже існували і з яких після значних перебудов залишилася донині тільки церква.

8. Привілей Яна ІІІ. «Права і привілеї…», архів Ковеля та приватний документ 1806 р. «Мапа ковельської юридики…»

9. «Ковельська земля», № 8–16, 1938 р.

10. Н. Теодорович, І, с.

11. Зараз в’язниця, де сходяться вулиці В’язнична, Костюшка та Пам’ятникова.

12. Мапа ковельської юридики Юліана Весоловського, виконана Амвросієм Проневичем, 1808 р.

13. Восени минулого року обширний неолітичний матеріал із території міста передали в Музей Ковельщини при Державній гімназії в Ковелі.

14. Це має місце, наприклад, у Любомлі, де серед єврейських сімей існують перекази, які пов’язують тамтешню оборонну синагогу з фігурою Казимира Великого.

На фото: ілюстрація «Реконструкція Ковельського замку» з книги Анатолія Семенюка «Ковель: шлях через віки»