Синьожупанна дивізія з Ковеля
Синьожупанники, «Синя» дивізія та Синьожупанна дивізія – саме так називали дивізію армії УНР, яка була сформована у Ковелі.
Чому саме таку назву отримала дивізія? Усе через її уніформу: сині жупани, які носили солдати нової України.
Так звідки ж з‘явилася «Синя» дивізія, і що з нею трапилося? Саме зараз я про це розповім. (Будівля на фотоколажі розташована на сучасній вулиці М. Левицького, 6 м. Ковеля.)
Фактичним поштовхом для створення Першої Української (синьожупанної) дивізії армії УНР став Брестський мирний договір, після якого Українська Центральна Рада почала співпрацювати з Центральними державами: Німеччиною та Австро-Угорщиною.
Нагадуємо, що в той час ще тривала Перша світова війна. Очевидно, що новій Україні була необхідна своя армія.
Армія була сформована із полонених солдат Російської Імператорської Армії, в якій воювали як українці та росіяни, так і представники інших країн, які в той час входили до складу Російської Імперії.
Отже, на Ковельщині під наглядом німецького командування відбувалось формування українських дивізій.
Члени Союзу Визволення України розгорнули у таборах для військовополонених Венцляр, Зальцведель, Раштадт, Ганновер-Мюнден в Німеччині широкомасштабну культурно-просвітницьку роботу, що сприяла поглибленню національної свідомості серед десятків тисяч солдат-українців. 15 грудня 1917 року за підписами генерала Зелінського, підполковників Пухтаєвича і Коваленка у «Вістнику Союза Визволення України» було опубліковане звернення української громади офіцерського табору Ганновер-Мюнден «До всіх військовополонених офіцерів у Німеччині», яке закликало до всебічної підтримки Української Центральної Ради та включення свідомого офіцерства до національно-культурної праці.
8 лютого 1918 року організаційний комітет на чолі з генерал-поручником Віктором Петровичем Зелінським приступив до формування штабу 1-ї Української стрілецької дивізії в таборі Ганновер-Мюнден. Всі питання матеріального забезпечення підрозділу взяло на себе Міністерство оборони Німеччини.
Уніформа для «Синьої» дивізії була створена німецькими військовими. Проте зброя була зразку Російської Імперії, бо була для німців трофейною.
Саме там ми можемо спостерігати у солдатів гвинтівки Мосіна царського зразка з чотиригранними штиками.
А в офіцерів – класичні шашки драгунського зразка.
Вже 17 лютого до Ковеля виїхали перші ешелони з добровольцями. Генерал Зелінський після зустрічі з міністром оборони Німеччини 18 лютого спочатку відправився до Бреста, де зустрівся з головнокомандувачем німецького східного фронту генералом Гофманом, а вже звідти 21 лютого вирушив до Ковеля.
Було вирішено сформувати чотири піші та один гарматний полк. Також до дивізії приєднався окремий загін Січових Стрільців під командуванням поручника Миколи Шаповала, створений як підрозділ Запорізького полку імені Т. Г. Шевченка.
Вже в середині березня Перша Синьожупанна дивізія складалася з чотирьох піхотних та артилерійського полків, загальною чисельністю 6000 козаків та 300 старшин.
Також Центральною Радою був направлений уповноважений – Костянтин Федорович Місевич. Саме завдяки ньому серед військових була нейтралізована підпільна організація більшовиків.
3 березня командування «синьої» дивізії дізналось про вхід українських та німецьких частин до Києва. Цього ж дня генералом Зелінським був підписаний наказ про виступ дивізії, та видані попередні розпорядження про підготовку до формування 2-ї «Синьої» дивізії.
З 8 березня в Голобах здійснювалось формування 2-ї Української стрілецької дивізії.
Для взаємодії з німецьким командуванням та вирішення заходів із забезпечення, до 1-ї дивізії був прикомандирований гауптман генштабу граф Альвенслєбен, а до 2-ї – гауптман генштабу Цімерман. Процесом формування цих з’єднань особисто цікавився і командувач німецькими військами в Україні генерал Гофман, штаб якого знаходився у Ковелі.
Планувалось створити і 3-тю дивізію, яка б також увійшла до Синьожупанного корпусу.
З 18 лютого 1918 р відповідальним у таборі Ганновер-Мюнден за набір старшинського складу для 2-ї та 3-ї Українських дивізій був ротмістр Василь Якович Яворський.
У другій половині березня 1918 року перша Синьожупанна дивізія була переведена до Києва.
Перший ешелон дивізії в Києві зустрічали члени УЦР на чолі з Грушевським, київське студентство і театральна трупа на чолі із Садовським.
24 березня на Софійській площі відбувся парад, який приймав Військовий міністр Олександр Тимофійович Жуківський у присутності німецького командування. З синьожупанниками зустрічались найвищі посадовці УНР, серед яких був і Михайло Грушевський.
На початку квітня 1-ша Українська стрілецька дивізія почала ніби навмисне подрібнюватись з ініціативи чинів військового міністерства. Так, на початку квітня третій полк під командуванням полковника Малохатки був відправлений на Чернігівщину. Незабаром надійшла команда відправити на Катеринославщину 4-й полк Чехівського. Однак підполковник Чехівський, якому міністром Жуковським була обіцяна посада військового коменданта Києва, почав противитись цьому наказу. Натомість на Катеринославщину був висланий 2-й полк під командуванням сотника Костя Яковича Блохи (Блохіна). В планах військового міністра була й передислокація 2-ї Синьої дивізії з Ковеля до Одеси. Також, у зв’язку з частими незгодами між Жуковським і Зелінським планувалась заміна останнього на посаді начальника дивізії отаманом Іллею Мартинюком під прикриттям залучення генерала Зелінського до роботи зі створення Генерального штабу.
Ситуацією з усунення генерала Зелінського від посади намагалось скористатись німецьке командування, яке через гауптмана Альвенслебена надало пропозицію очолити військовий переворот, проте В. П. Зелінський відмовився. Врешті-решт, генерал Зелінський передав командування К. Я. Блохіну.
25 квітня до 1-ї «Синьої» дивізії надійшов наказ з підписами військового міністра Жуковського та начальника канцелярії полковника В. Ковалевського, у якому зазначалось:
На підставі згоди мід Урядом Української Народньої Республіки й Германським Вищим Командуванням І. Українська дивізія має бути розформована…Старшини і козаки мають бути…направлені на місця постійного мешкання до повітових начальників… Всі полки дивізії можуть бути розпущені з пунктів їхнього теперішнього розташування без їх канцелярії у Києві.
До процесу розформування долучились і німці – у нiч з 26 на 27 квiтня 1918 року під їх наглядом 1-ша Українська стрілецька дивізія була роззброєна, чи то за те, що iї синi жупани здалися німцям надто «червоними», чи за те, що дивізія виходила з-під їхнього контролю і могла завадити здійсненню перевороту генералом Павлом Скоропадським. Bcix воякiв дивiзiї було відпущено по-домiвках, прямо у їхніх синіх одностроях. Така ж доля спіткала і 2-гу дивізію Синьожупанників, яка залишалась на Ковельщині.
За висловленням Дмитра Дорошенка:
Так не удалось використати збройну українську силу, яка організувалась в чужому полоні, в той час, коли ця сила була найбільш потрібна. Сталося трагічне непорозуміння: влада Ц. Ради боялась «самостійництва» полонених, влада гетьманська – їх «революційності». А – чужа сила, яка фактично рішала справу, в той момент, коли бувші полонені переступали кордони відродженої Української Держави, вже боялася, щоб ця Держава не дістала власної збройної сили, і тому готова була розпустити військові частини, нею ж самою сформовані й зорганізовані.
Та все ж військові «Синьої» дивізії продовжували своє служіння Україні: частина демобілізованих козаків і старшин вступила до інших об’єднань Армії УНР і самовіддано боролась за незалежність своєї держави. Так, Григорій Сиротенко деякий час виконував обов’язки військового міністра, полковник Чижевський був губернським комісаром Полтавщини, а згодом міністром внутрішніх справ, сотник Миронович – секретарем Директорії, полковник Чехівський – комендантом Києва, сотник Ф.Крушинський – особистим ад’ютантом Симона Петлюри, сотник М.Миронович – керуючим справами Директорії, Микола Шаповал – начальником дивізії.
Із синьожупанників, які залишились в Києві, за Директорії був сформований полк під командуванням Пащенка, а згодом і полковника Вишнівського. Начальник дивізії генерал В. П. Зелінський ставкомандувачем артилерії 6-го корпусу, командиром 8-го корпусу Дієвої армії, начальником надзвичайної військової місії в Румунії, головою комісії по реорганізації армії, начальником військової місії в Польщі.
KowelVintage
Андрій Миронюк
Коментарі