Про псевдопатріотизм
Давно хотів ці думки перенести «на папір», але ситуація із останнім дзвоником і російськомовною композицією в одному із ліцеїв міста Ковеля прискорила цей процес.
Дві тези, які дуже гарно характеризують ситуацію і клімат в суспільстві вцілому; тези належать останньому Гетьманові Української Держави – Павлу Скоропадському.
Перша теза:
Мені здається, що перший націоналізм треба назвати націоналізмом патріотичним: любов’ю до української землі в її минувшині та сучасності і до всіх її мешканців. Другий – націоналізмом віросповіданим: любов’ю до визнавців тільки одної доктрини і зненавистю до своїх же земляків, якщо вони іншої «віри»
Здавалося б, слова були написані більше сотні років тому, а актуальні сьогодні так, як ніколи.
Особисто я часто спостерігаю це у повсякденному житті і особливо у соцмережах; ну а як інакше? Діями щось змінювати ми ж не вміємо, так що фейсбук – наше все.
Виглядає ця трагікомедія наступним чином: «правильний українець», ображає та клеймує «не правильних українців» – «неправильними».
Подібні ситуації я називаю: «патріотизм головного мозку». Цією проблемою, на жаль, страждає увесь пострадянський простір.
Як показує практика:
Ті, хто найбільше кричать за патріотизм – є найбільшими псевдопатріотами
Головна калька «патріотів» такого формату полягає в тому, що їх методи доволі примітивні і «топорні».
У мене складається враження, що вони не можуть зрозуміти, що від носіння вишиванки чи «рвання глотки» із словами: «Україна понад усе» – понад усе вона не стане.
Головна характеристика подібних псевдопатріотів погялає у тому, що вони обмежуються лише словами, і до практики доходять у дуже рідких випадках.
Ще одна особливість, яка притаманна цим особам – у всіх бідах завжди хтось винен: географічне розсташування, клімат, президент, вчитель у школі, сусід через паркан, дворова собака… і так далі; будь-хто, але не вони.
Хоча здавалося б, який тут зв’язок? Повірте, вони його навіть там побачать.
Одного разу я довго сперечався з таким «патріотом». Дискусія почалася із неправильного ракурсу, а саме мова йшла про глобальні теми: велика політика, ідеологічні запитання і т. д.
В якийсь момент я зрозумів, що дискусія вичерпала себе; мені, відверто кажучи, стало нудно. Я просто задав три ультимативних запитання:
«Ти офіційно працевлаштований?» Відповідь була – ні.
«Ти податки платиш?» Відповідь – ні.
І останнє головне запитання: «Тоді поясни мені, будь ласка, шановний чоловіче, чому ти жалієшся?» Так, на обуреному мовчанні наш діалог і закінчився.
Як правило, «патріоти» подібного формату не можуть нічого зробити, в першу чергу для себе, не говорячи про те, щоб зробити щось для когось; тим паче, на громадських засадах.
Думаю, що займатися озвучкою цієї ментальної проблеми можна ще дуже довго. Але, на мою думку, обговорення проблеми до кривавих мозолів – не є її вирішенням. Що ж тоді робити?
Друга теза Павла Скоропадського:
Коли я говорив українцям – зачекайте, вчіться, створюйте свою інтелігенцію, своїх фахівців у всіх галузях державного управління, вони одразу ставали дибки і говорили «це неможливо»
Хто ж для мене справжні патріоти?
Для мене це – вчителі, які можуть виховати покоління чудових фахівців.
Спортсмени, яким вдається показувати надзвичайні результати, навіть не зважаючи на те, що протягом усього часу Незалежності України для них не було створено належних умов.
Військові, які обороняли і обороняють нашу землю (серед яких, до речі, багато російськомовних).
Бізнесмени, які платять податки та створюють новий продукт і дають робочі місця. Лікарі, музиканти, актори, композитори, дизайнери, айтішнікі і так далі… цей список безкінечний.
Для мене патріотизм, це коли ти робиш, в першу чергу, на благо своїй країні, а не в суперич комусь. Аргумент – «якби не як в москалів», на мою думку, це відсутність здорового глузду.
Русофобія заради русофобії – це прояв невігластва, або російською мовою – «невежества».
Ті, хто слідкують за моєю діяльністю в галузі краєзнавства, знають моє відношення до радянської і сьогоднішньої російської влади.
Але як можна розцінювати політичні процеси із культурними?
Невже від політики може змінитися ставлення до симфоній Чайковського? Чи ставлення до творів Лермонтова, Чехова, або Булгакова; погляд на велич імперської архітектури Санкт-Петербурга і так далі…
Коли я спілкуюся із критиками «мовного» питання, то їм завжди відповідаю одне й те ж: «Так створюйте». Зробіть український продукт, тим же самим популяризуйте українську мову і Україну.
Але «диванні аналітики» сильні лише в просторах Фейсбуку і анонімних коментарів; щось створити – це не про них.
Стосовно дискусії із вальсом на останній дзвоник. Вважаю, що у всьому мають бути межі здорового глузду і в патріотизмі, в тому числі.
Випускники проявили характер і зробили те, що вони так хотіли – віддали данину пошани своєму однокласникові, який назавжди залишився ліцеїстом.
Прояв справжньої дружби і поваги.
З одного боку, рішення вчителів я можу зрозуміти (відмовили через те, що пісня російськомовна, а у нас війна і так далі), але чому опиратися навіть після компросіму із перекладом пісні, для мене це не зрозуміло.
Приємно спостерігати за тим, що для випускників патріотизм проявляється у першу чергу в діях, а не в словах.
І підсумовуючи. Коли ви бачите людину, яка наполягає на своєму патріотизмі, в першу чергу звертайте увагу на її реальні справи. Не все те патріотичне, де є вишиванка. Керуйтеся об’єктивним здоровим глуздом.
Андрій Миронюк
Вітаю.
Що за пісня і виконавець? Це важливий момент.
С.
ФОГЕЛЬ – ВЫПУСКНИК
Послухав. Норм малий і пісня також. Найголовніше, що не підарас на кшталт Моргенштерна.
В ліцеї, насправді, публіка вже похилого віку і цей казус варто списувати на вікові зміни керівництва.
С.
то все Порошенко і США винні, а росія з анексією не причому, бо вони братскій народ. Порошенко винен шо я платив за екзамени в Луцьку, і що я зараз без роботи. І те шо на таможні корупція винен порошенко, але я коли спирт возив то тоді то не я був. І хто патріоти – то насправді все бандери!
то_все_Порошенко_і_США_винні_,_а_Росія_з_анексією_не_причому_,_бо_вони_братскій_народ_.
А хто каже шо патріот то бити їх треба, а хто каже шо росія братскій народ то нормальні ребята
Казати і робити-різні речі, не сумісні. На заборах теж багато чого пишуть і що?
гімназію – розформувати.