У Ковелі вшанували пам’ять жертв політичних репресій
Щороку у третю неділю травня ми вшановуємо пам’ять жертв політичних репресій – тих, чиї долі були зламані тоталітарним режимом. Тисячі невинно засуджених зазнали арештів, заслань, катувань і розстрілів лише за право бути вільними, говорити рідною мовою, мати власну думку та любити свою Батьківщину. Сандармох, Соловки, Колима, Норильськ, Кенгір – це лише окремі назви місць, де Україна втратила цвіт своєї нації.
Напередодні у Ковелі відбувся пам’ятний захід, який розпочався у міській публічній бібліотеці. Присутні згадали трагічні сторінки історії та хвилиною мовчання вшанували пам’ять невинно закатованих українців, – повідомляє сьогодні Ковельська міська рада.
Серед тих, кого прагнули знищити, були вчителі, митці, письменники, селяни, священники, науковці та військові – усі, хто не вписувався в рамки радянської системи. Багато імен і досі залишаються невідомими, а правда про ці злочини десятиліттями замовчувалася.
Разом із тим були представлені історії людей, які жили поруч із нами, чиї долі також були понівечені репресивною машиною.
Учні військового ліцею імені Героїв Небесної Сотні та ліцею імені Олени Пчілки презентували свої дослідницькі роботи про наших землячок – жінок, які були зв’язковими Української повстанської армії та постраждали за свої переконання.
Зокрема, йшлося про Ганну Зелену. У 15 років вона була зв’язковою УПА, допомагала повстанцям, передавала повідомлення, збирала й виготовляла необхідні речі для підпілля. За доносом її заарештували у 1945 році, після чого засудили до десяти років каторги. Покарання відбувала в Норильську, де згодом стала учасницею повстання політв’язнів 1953 року та зазнала поранення.
Ще один наш земляк – Іван Шевко, уродженець хутора поблизу Облап, який мешкав у селі Вербка. Ще в юному віці він став зв’язковим Української повстанської армії. За свою участь у визвольному русі згодом був засуджений радянським судом і відбував покарання в одному з концтаборів рф.
Також згадували Катерину Бородюк та Михайлину Рабко – зв’язкових УПА, багаторічних в’язнів сталінських таборів, які після повернення брали активну участь у громадському житті Ковеля, були членкинями «Союзу Українок».
Своїми архівними знахідками та родинними історіями поділилася й Валентина Клюнтер – письменниця, поетеса, краєзнавиця, членкиня Ковельської філії «Союзу Українок». Вона розповіла про долі своїх рідних та односельчан із села Секунь.
Ці історії звучать особливо гостро сьогодні, коли Україна знову переживає випробування війною. Як і десятиліття тому, українські родини чекають своїх рідних – нині вже з російського полону. Терор знову став реальністю.
Пам’ять про жертв політичних репресій нагадує: свобода, гідність і право бути собою завжди мають високу ціну.
Міський голова Ігор Чайка та секретар міської ради Оксана Багнова разом із ковельчанами поклали квіти до меморіальної стели «Хрест пам’яті жертв більшовицького терору». Спільною молитвою пом’янули тих, хто пішов у небуття. Панахиду за загиблими відслужили священники Православної церкви України.
Фото Ковельської міської ради
Більше про
Військовий ліцей
ВшануванняГанна Зелена
Друга світова війна
Дубівська ТГІван Шевко
Ігор Чайка
ІсторіяКатерина Бородюк
Ковельська ТГКолимаЛіцей ім. Героїв Небесної Сотні
Ліцей ім. Олени ПчілкиМихайлина РабкоНорильськОблапи
Оксана Багнова
Пам'ятник жертвам більшовицького терору
Панахида
ПЦУРепресовані
росіяСекуньСибір
Союз УкраїнокСтела на честь загиблих
УПАКоментарі
Залишити відповідь
Шановні ковельчани та жителі інших районів !
Зверніть увагу на фразу від Ковельської міської влади: “Щороку у третю неділю травня ми вшановуємо пам’ять жертв політичних репресій…” Але “ми” це хто ? Чому задеклароване місцевою владою на ділі з року в рік розходиться з загальнодержавним національним Днем пам’яті жертв політичних репресій, який на всіх рівнях відзначається саме у третю неділю травня. У цьому році цей день випав на неділю 17 травня. І саме вчора, 17 травня, заходи з нагоди вшанування жертв репресій пройшли в столиці України на території меморіального комплексу “Биківнянські могили” за участі вищих представників державної влади, а також у багатьох інших містах України – Львові, Рівному, Тернополі та інших, й зокрема у Луцьку. Натомість, у Ковелі з року в рік і в т.ч. у цьому році, Ковельська місцева влада, як правило, організовує такі заходи в п’ятницю, в будній робочий день (до речі це був Міжнародний день сім’ї), тим самим протиставляє та ігнорує встановлену Указом Президента України Віктора Ющенка від 21.05.2007р. загальнодержавну дату. Чи може у Ковелі влада запровадила уже свій новий календар, змістивши дату на власний розсуд ? З цього можна зробити висновок, що у Ковелі з року в рік такий захід проводять як “відбувальщину”, для “галочки”. Адже організували його не на реальних місцях пам’яті, а на сиволічному місці в парку, де на меморіальній плиті з подачі в свій час некомпетентних осіб-активістів є викарбувані, перекручені та ті, що навіть не були жертвами комуністичних репресій прізвища та імена деяких осіб. Дуже прикро, що такі заходи за участі священиків з молебнями не проводяться на справжніх місцях пам’яті – локаціях, де пролилася кров та є фактично поховані невинно убієнні під час репресій. Це, наприклад, подвір’я біля колишнього будинку НКВД-МГБ-КГБ (тепер реконструйований під житловий будинок для ВПО) та на центральному кладовищі по вул. Незалежності, з правої сторони від пам’ятного знака жертвам Другої світової війни. Саме там ще у 2000 році відбулося перепоховання останків польських жовнірів, таємно вбитих “енкаведистами” ще у 1939 році та останків в’язнів Ковельської тюрми, знайдених під час розкопок біля сторожки Михайлівської церкви. До речі, згадувана під час заходу в бібліотеці легендарна зв’язкова УПА Ганна Зелена (Абрамчук), після свого арешту перебувала в одній з підвальних камер в будівлі по тодішній вулиці Тельмана, де була піддана катуванню. А одними з перших тут закатували до смерті жителів с.Сошичне – Шворака Мойсея, Прокопчука Марка, забраних з села ще у жовтні 1939 року. У цьому ж році були піддані репресіям також і особи польської та єврейської національності. Дані факти наочно підтверджують численні свідчення очевидців, спогади рідних і близьких жертв репресій 1939 – 1940-х років, які в свій час були задокументовані та неодноразово опубліковані в місцевій та обласній пресі. Але такі можновладці як Мигуля – бувший ідеолог від колишньої СДПУ(о) Медведчука та їм подібні, заперечують загальновизнані факти, як це заперечували в свій час комуністи-кагебісти на чолі з колишнім головою Ковельської ради ветеранів війни і праці Єфименком. Тобто, така позиція влади, яка розходиться з загальнодержавною, є ганебною !