Настав час визначитися, коли святкувати День міста Ковеля

На сесії Ковельської міської ради 30 травня 2023 року у «Різному» виступив депутат від фракції «Свобода» Валерій Черняков, він чітко і однозначно заявив, що святкування Дня міста потрібно перенести на 19 серпня.

Ще у березні цього року комісія громадської ради при Ковельському міському голові з питань освіти, культури, охорони здоров’я, материнства і дитинства, соціального захисту населення, спорту і фізичної культури, в справах сім’ї і молоді та релігії провела своє засідання, на якому розглянула, як на мою думку, важливі для нашої громади питання, що вже давно назріли для вирішення.

Переважно обговорювались проблеми питання духовності та культури. В умовах розпочато військової агресії проти суверенної держави Україна ми не можемо спокійно споглядати за руйнівними процесами які проводить «рускій мір». Щоб перемогти ворога, ми повинні ідеологічно, морально і духовно відійти від російських імперативів.

Але перед тим, щоб краще зрозуміти суть проблеми, повернемося в історію України, згадавши слова Лесі Українки:

Хто визволиться сам, той буде вільний, хто визволить кого, в неволю візьме

Після поразки Української держави часів Богдана Хмельницького, починаючи з 1654 року, Україна стає залежною від московського царства: 1669 року лівобережна її частина опинилась під владою Польщі, а правобережна остаточно була знищена московитами у 1775 році. Дамо визначення людям, носіям генетичної спадковості: для колаборантів – це визволення, для вільних, нескорених українців це – поневолення, окупація. Вже в 1792 році московити (з вкраденою, новою назвою «російська імперія») заволоділи Польщею, куди входив і Ковель.

Внаслідок Першої світової війни у 1916 році Ковелем оволоділи (визволили чи окупували?) австро-угорські війська. У 1917 році, в результаті революції в російській імперії, припинення військових дій і розвалу австро-угорської імперії, Україна відроджує свою самостійну державу. В цей час на Ковельщині формується Синьожупанна дивізія Української Народної Республіки. Але вже в 1921 році УНР зазнала поразки від нової червоної російської імперії. радянський союз утворився у 1922 році, й був по суті радикальною модифікацією російської імперії. Це була та сама імперія, яку перебудували на засадах марксизму-ленінізму.

Тут необхідно усвідомити, що від зміни суспільно-політичного ладу в російській імперії її агресивна сутність не змінюється. При цьому варто згадати вже пізнішу, 2001 року, заяву: Кремль виходить з того, що росія і де-юре, і де-факто є правонаступницею радянського союзу (тобто фактично російської імперії).

Багато людей не розуміє, що таке держава, а що – імперія. Держава є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду, суб’єкт політики, ядро політичної системи, окремої або декількох націй на своїй території. Імперія – вид територіальної державної системи, всередині якої цілі народи чи нації розташовані на захоплених однією державою, територіях та пануванням її над поневоленими народами, під управління монарха, імператора, тобто однієї особи.

У 1922 році Ковель знову був окупований (а для кого – визволений) Польською республікою (Друга Річ Посполита). А вже у 1939 році прийшли нові, а по суті, старі «визволителі»-окупанти (тут знову, як для кого) – совітська росія. Ковель, 1941 рік – окупація, визволення чи щось інше… Німецький третій рейх заволодів містом. 5 липня 1941 року було відтворено Українську державу, Українська Повстанська Армія розпочала збройну боротьбу на два фронти – проти російського та німецького окупанта, за визволення українських земель. Рік 1944-й: до Ковеля увійшли війська російської федерації, тобто срср. І тут підходимо майже до фіналу нашої теми. Перечитайте ще раз вислів Лесі Українки. То визволили нас вони чи окупували? Хто ким себе вважає – колаборантом чи самостійним, вільним українцем, той і має відповідні думки з цього приводу…

х х х

Перенесемося з тих літ у сучасний світ. В Україні – війна. Знову російські імперіалісти, розпочавши війну проти України, прийшли нас «визволяти». Знову сотні тисяч вбитих і скалічених, розлучених сімей і зруйнованих міст та сіл, сотні тисяч спаплюжених гектарів родючої землі. Це все традиційно творить росія. А в цей час у Ковелі, в усій своїй імперській символічній величі, стоїть монумент-постать російському солдату-«визволителю». А площа ще й досі носить назву «Меморіал Слави». Чиєї слави? Можливо, Збройних Сил України? Хотілося б, щоб так і було. Але так не є: це – слава російського солдата. Багато хто заперечить: мовляв, там на дошках викарбувано багато українських прізвищ, які брали участь в боях за місто.

Зупиніться і поміркуйте: на боці якої армії – Української повстанської чи радянської (російської) вони воювали? В минулому тисячолітті українців рекрутували у багато армій світу – кого брали насильно, а хто йшов добровільно.

Наприклад, в Першу світову українці воювали в арміях австро-угорської та російської імперій, які жорстоко вбивали один одного на фронті. Знову повернемось у наш час. Порахуйте, скільки українців воює у складі російської окупаційної армії. Разючий приклад того, як російський льотчик українського походження, в Україні, де ще живе його мати, бомбив наші мирні міста, житлові будинки, вбиваючи при цьому дітей…

Верховна рада України прийняла Закон про декомунізацію радянських символів (Закон №317-VIII від 2015 року). І що ми в Ковелі маємо? «Меморіал Слави», де ще й досі «красується» зірка «вічного вогню» (хоч вічного нічого не буває). Тут ми бачимо також цікаву і загадкову річ: на щиту монумента воїна є символи радянського тоталітаризму – серп і молот. Хтось їх акуратно прикрив чорною плівкою, ніби сховавши тимчасово – «от прийдуть наші, а ми знімемо плівку і покажемо, що ми свої». Це, звичайно, чорний гумор або сарказм, але в кожному жарті є частка правди.

Свою думку з цього приводу висловила і директор Ковельського історичного музею Маргарита Матвійчук. Вона підтвердила думку про те, що цей «меморіал слави», варто винести за межі центральної частини міста. Згадаймо кладовище в районі вулиці Володимира Кияна («Горки»). Там у свій час був споруджений пантеон австро-угорським та німецьким військам як «визволителям» Ковеля. І що з ним? Розрили для копання піску на будівництво. Залишився лише символічний пам’ятник.

х х х

Час змінює все, хоча деякі процеси ідуть по «колу». Визнавати і пам’ятати боротьбу з фашизмом і перемогу над ним потрібно не старими російськими імперськими (те саме, що радянськими) наративами з ідеологією «руского міра», а з позиції чисто людських цінностей. Символом має бути в цьому інший, ніж той, що маємо у Ковелі, в образі радянського солдата-«визволителя». Гарний приклад того – символічний пам’ятник жертвам Другої світової війни, та примирення, що на колишньому центральному кладовищі (вул. Незалежності).

Так що думка членів комісії була одностайна: озвучити питання про перенесення так званого «меморіалу слави» за межі центральної частини міста. На цьому місці спорудити символічний пантеон Українським героям. З цього виникає і друга назріла проблема – про перенесення святкування Дня міста Ковеля. На зборах Ковельського відділення Українського фонду культури було вирішено перенести святкування на 19 серпня, на день, коли в місті у 1990 році вперше офіційно підняли жовто-блакитний прапор України (так тоді його називали).

Це було релігійне свято Спаса, або Преображення Господнє. Важливо, що влітку, а не так, як дехто пропонує святкувати такий день у грудні.

Цю пропозицію ще торік Ковельське відділення УФК офіційно давало до міської влади, але, на жаль, відповіді не отримали. Комісія погодила цю дату як безальтернативну.

Вам може бути цікаво

Андрій Миронюк

Латентна дерусифікація, або як міська влада зберігає більшовицьку спадщину

08.06.2022 17:18

У Ковелі вшанували жертв Другої світової війни

08.05.2022 15:09

Минають 80-і роковини розстрілу «совєтами» в’язнів Ковельської тюрми

23.06.2021 16:13

Андрій Миронюк

Ковель: «путь к коммунизму»

20.05.2020 13:00