Регіональні звалища відходів та лукавства начальників

04.07.2021 11:39
Фото ілюстративне

Куди дівати відходи

Відповідь однозначна. Вивозити у визначені місця і там їх складувати чи переробляти. Та й чи все слід вивозити. Чи варто в невеликих містечках та селах вивозити лушпайки, обрізане гілля, тирсу тощо. Їм завжди може знайтися місце на вашій садибі, де вони можуть спокійно перегнивати, поліпшуючи ґрунт. В наших містах ними переобтяжені полігони твердих побутових відходів.

Простенькі полігони в селах і невеликих містах могли б успішно розв’язати цю проблему. Я не стану описувати всю просту технологію, бо вона добре описана в різних санітарних настановах п’ятдесятилітньої давності. Додам лише, що у вибраному і підготовленому місці відходи складують і ущільнюють шарами і пересипають піском, ґрунтом, шлаком тощо. І так на протязі 25 років. Під кінець ще трохи присипають і садять ліс та встановляють аншлаг: «Збір грибів та ягід заборонений!». Такий полігон, площею 0,15-0,20 га, вміщає відходи села із 150 дворів на протязі чверть століття. Наші селяни розвозять відходи по всіх угіддях і перетворюють наші луки і ліси в суцільний смітник. Наведу приклад. В 2001 році на території тодішнього Ковельського району таких відходів, що лежали в недозволених місцях, було понад 450 кубометрів, а в 2018 році їх було вже понад 4500 кубометрів. Дані, звичайно, приблизні. Таке зростання, в основному, за рахунок збільшення долі різних упаковок.

З цим, звичайно, можна боротися. В органах управління в нас працює велика армія грамотних (не скажу, що досвідчених) людей. В кожній громаді 20-30, а то й 60 чоловік. Та й стара гвардія чиновників в районі зросла до 240 чоловік. Років п’ять тому німецька канцлер Ангела Меркель заявила, що в місцевих органах влади в Україні нараховується в 9 разів більше чиновників, ніж у Німеччині. Як бачите, в нас є кому навчати і контролювати. Було б бажання чиновників.

Законодавство передбачає притягнення громадян до адміністративної відповідальності. Такі важелі впливу чиновництвом не використовуються. Майже зовсім не складаються адмінпротоколи і не поступають позови до судів про порушення Закону України «Про відходи».

Дехто з ковельчан хотів би стати позаштатним інспектором з охорони природи. Але чиновництво і тут перешкоджає. Бояться конкурентів.

У великих містах справа з переробкою відходів ускладнюється. Бо в наш час потрібні спеціальні заводи, які є вже в усьому світі.

Останні 10 років Ковелем управляв колишній начальник державної екологічної інспекції області і справи ще більше погіршилися. Розлючений читач моєї попередньої статті, якийсь Костянтин Гануліч (начебто керівник нічного бару) з люттю пише, що стаття замовна, бо міське «сміттєзвалище» переповнене. Це так, звичайно. Але виникає й інше питання: а для чого ви двічі обирали цього «еколога» міським головою?

Хотів би добавити й таке, що ряд підприємців ухиляється від укладання угод і на міський полігон їх не пускають. Вони й розвозять свої відходи по округах.

Регіональні «сміттєзвалища», чи хитрощі начальників

Сміттям і відходами переповнені багато областей держави. Як бачите зі ЗМІ, галицькі відходи давно допливли вже до Дніпра, і справи не поліпшуються. Ось тут то виникла ідея регіональних «звалищ». Завезли, скажімо, з якогось Стрия на волинський хутір «ешелон» відходів і міським головам вже ні про що не треба думати: вони вже чисті і пухнасті.

Всі ці затії саме для цього задумуються депутатами, чиновниками і навіть «наукою». На великих «звалищах», мовляв, легше впроваджувати передові технології. Ось у Львові, наприклад, не спішили і дочекалися.

Такий експеримент в Ковелі вже ставився. З північної сторони міста, в заплавах річки Турії, збудували ветсанзавод – підприємство по переробці мертвих тварин. Закінчилося тим, що накопичилися гори трупів, які розкладалися. Населення змушене було протестувати і, врешті-решт, перекрили трасу Київ-Варшава. Затійників у таких справах, як то кажуть, вдень з вогнем не знайдеш і на «розборки» справ виїздив перший віце-прем’єр-міністр Степан Кубів. Були отруєні водні горизонти. Панове, не руйнуймо природу, це часом непоправиме.

Достеменної інформації про забрудненість територій в Україні немає. Тому важливо залучати до цієї справи громадськість та розширити сітки громадських інспекторів.

Поки що в нашій державі найбільш відомими стали галицькі «звалища». І за вирішення проблеми взявся якийсь почесний доктор Крістіан Чернер, громадянин Австрії.

Крістіан Чернер / Фото Луцького НТУ

Почесний доктор і регіональне звалище на Ковельщині

Як ми дізнались з офіційного бланку, почесний доктор представляє ПП «Гігаджоуль» з міста Стрий Львівської області, хоча в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб зазначається, що це приватне підприємство знаходиться у Львові на проспекті Свободи і має розмір статутного капіталу – 25 000 000,00 грн. Засновником є вищевказаний громадянин Австрії.

За допомогою ковельчан (це аутсайдери, які програли минулі вибори, але не проти погрітися біля галицького сміття) доктор вишукав кар’єр аж біля села Радошин Ковельського району і став палко доказувати, що регіональному звалищі лише місце саме тут. Шановний пане докторе, таких кар’єрів, понижень, западин в Прикарпатській Галичині хоч греблю гати. Тоді і відходи не треба буде так далеко завозити, та ще й по дорозі губити. Лукавить «наш почесний доктор».

Любі наш сусіди і друзі галичани! Ми майже одні, бо довгий час були навіть галицько-волинськими. Правда, зараз вас – більше, нас – менше, ви – багатші, ми – бідніші. Наші чудові озера давно приваблюють вас. Із туристів на Волині, мабуть, найбільше галичан. І коли настає золота осінь, то в Ковелі нерідко бачимо, як галичани з великими кошами грибів вертаються додому.

То ж не везіть до нас свої відходи.

Закон і відходи

В Україні введений Закон «Про відходи», з яким не хочуть рахуватися багаті люди та високопосадовці.

Органи місцевого самоврядування приймають рішення про відвід земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об’єктів поводження з відходами

– говориться в Законі

Голобська селищна рада своїм рішенням від 9 червня 2021 року №6/2 заявила про неможливість розміщення полігону відходів і будівництва заводу по їх переробці на згаданій території. Тому виглядає дивним втручання в ці справи громадянина Австрії і його переписка з центральними органами влади України. Бо в нас є ще й органи місцевого самоврядування.

Тим часом мешканці прилеглих сіл Радошин, Байківці, Битень та Мар’янівка зібрали підписи під петицією про недопустимість будівництва згаданого полігону, мотивуючи, що кар’єр межує з селом Радошин та орнітологічним заказником місцевого значення «Радошин», а на дні кар’єра – підземні води.

Хочеться надіятися на мудрість волинського начальства.

Василь КОЗАК   

Публікації за темою: 

Вам може бути цікаво
Поділитися:

Коментарі

  1. Незрозуміла стаття !!!! До чого оце, як кажуть москалі,сотрясаніє воздуха ? Що потрібно берегти природу? Так ніхто і не сперечається ! Що потрібно щось робити із сміттям? Так усі згодні ! Те, що ніяка громада не хоче, щоб на її території був сміттєпереробний завод, це ясно як божий день!!! Ця стаття висвітлює щось нове? Чи пропонує якісь рішення? Особливо сподобалась така розпливчата фраза в кінці – Хочеться надіятися на мудрість волинського начальства. Але коли начальство вирішить все таки будувати завод, то ми скажемо , що це немудро !!!

    1. стаття зрозуміла а вам побажання перестаньте срати під себе і почніть прибирати за собою де нагадили збудуйте сміттєкомплекси і приберіть за собою ,Іпора трохи вкладати гроші на вирішення проблем ане класти собі карман ,

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.