Розстріли на «новому» єврейському кладовищі

01.04.2021 22:17

Сторінки історії міста Ковеля заповнювалися як пером, так і кров’ю…

Сьогодні небагато ковельчан знають, що на місці Палацу культури імені Тараса Шевченка було єврейське кладовище, проте лише одиниці знають, що там проводитися масові розстріли, які забрали життя декількох тисяч людей.

У таких деталях про цю історію ще не розповідали…

В Ольденбурзі (Німеччина) проводився суд над двома нацистами, причетними до вбивства євреїв на «новому» єврейському кладовищі у Ковелі.

«Нове» єврейське кладовище розташовувалося на місці сьогоднішнього Палацу культури імені Тараса Шевченка. Назву «нове» воно отримало, тому що було засноване на початку ХХ століття, і стало наймолодшим серед своїх «побратимів».

За моїми підрахунками, на початку 1940-х воно там знаходилось близько двох тисяч могил.

Варто зазначити, що у 1939 році в Ковелі проживало приблизно 32 000 людей, більшість – євреї.

У 1970-х, за часів Радянського союзу, кладовище зрівняли із землею. Очевидно, що ніяке перепоховання не проводилося, і декілька тисяч ковельчан опинилися в одній безіменній «братській могилі».

Територія Палацу Шевченка є не лише місцем поховання, а й місцем масових розстрілів під час нацистської окупації міста.

В суді Ольденбурга свідчили Конюковська Яніна, Конюковський Гжегож, Конюковський Зигмунт, Скальська Тереза та Вітмен Ганс.

До матеріалів публікації додана схема з позначками будинків, які розміщувались біля кладовища.

Деякі із них існують донині, хоча й зазнали значних перебудов.

Також на схемі позначено, які родини в них проживали.

Для кращого просторового уявлення я зробив колаж із авіазнімком середини 1944 року, на якому добре видно, як розміщувалося «нове» єврейське кладовище щодо Палацу Шевченка. Також видно будинки зі схеми, яку представляли у суді.

Деякі із судових свідчень проти нацистів вдалося знайти.

Зигмунт Конюховський:

«Я жив у Ковелі (сьогоднішня вулиця Володимирська 181, на схемі – будинок номер 1) біля казарм, що розташовувалися приблизно в 140 метрах навпроти в‘їзних воріт до єврейського кладовища.

Я знаю, що Фріц Мантей був командиром жандармерії поліції, йому підпорядковувалися поліція української національності.

Він носив зелену або чорну форму, а іноді з‘являвся у цивільному.

Наприкінці травня 1942 року жандарми за різних причин публічно вішали ковельчан єврейського походження. Страти відбувалися на ринковій площі. Я не бачив, чи Фріц Мантей брав у них участь.

Було створено єврейське гетто, що тягнулося по обидва боки вулиці Володимирської за річною Турія, у напрямку центру міста (це приблизні межі сьогоднішної сьомої школи, так званий старий Ковель, оскільки там був історичний центр міста).

Я бачив, як німецька жандармерія разом з українською національною поліцією вбивали членів гетто. Чи брав у цьому участь Фріц Мантей – я не знаю.

Але я пам‘ятаю, як в червні-липні після кожної різанини в гетто тіла починали скидати в зарання вириті ями на території єврейського кладовища.

А з кінця липня німці почали проводити масові страти на єврейському кладовищі.

Їх проводив Фріц Мантей та інші жандарми. Інший поліцейський був нахилений, на обличчі були сліди від віспи, не знаю його імені.

Розстріли продовжувалися до жовтня.

Щодня прибувало від 10 до 20 вантажівок з євреями. Не знаю, по скільки людей було у кожній з них. Будинок був навпроти цвинтаря, не міг усе точно бачити.

Євреїв змушували роздягатися на кладовищі. Усе контролювала українська національна поліція. Якщо в’язні намагалися втекти, то в них могли стріляти.

Коли євреї роздягалися, їх ставили групами по 10 людей біля ями і вбивали. Це робили Фріц Мантей та ще один поліцейський. Ряд українських поліцейських стояв поруч, але вони стриляли лише тоді, коли один із євреїв намагався напасти на Мантея чи іншого поліцейського.

Убивали усіх чоловіків, жінок та дітей.

Іноді не вбивали з одного пострілу, після чого лишали помирали в ямах.

Після стрілянини тіла обливали брудом та хлором. Це робили інші євреї, яких згодом також вбили. У Ковелі проживало 18444 євреїв. Убили майже всіх, лише одиницям вдалося втекти. Більше розправ я не бачив.

Свідками цих подій також були медсестри моїх батьків – Тереза Кальська, яка проживає в Нісі (Nysa), також Ентоні Островський, що проживав у Гелемі-Любельському.

Після чергових розправ я поїхав з Тадеушем Брікою на кладовище, щоб зібрати гільзи від пістолетних куль.
Раптом з‘явилася машина Мантея. Він тримав за комір людину зі зв’язаними за спиною руками. Мій батько знав його, оскільки той також був залізничником. Майтей привів його на кладовище і застрелив.

Також була ситуація, коли батько мав завести коня до сусіда. Тоді Мантей побачив його і наказав взяти сокиру, щоб відрізати єврею голову, бо у Фріца закінчилися патрони.

Мій батько сказав, що у нього немає сокири. Після цього Мантей вхопив його за комір і повів до будинку Островського (на схемі будинок №2).

У них була сокира, після чого мого батька відпустили, а Островського заставив піти з ним. Як ця історія закінчилася, я не знаю.

Також знаю про розстріли євреїв, яких привозили до села Дубове».

Тереза Скальська:

«Ми жили на вулиці Володимирській. Будинок, у якому ми жили, був на околиці міста, поблизу єврейського кладовища. За часів окупації я не ходила до школи, ми проводили закриті навчання вдома. Часто гралася з іншими дітьми на єврейському кладовищі. Одного разу я була на балконі і побачила вантажівку, яка зупинилася біля кладовища. Близько 15-ти євреїв вийшли з машини під приводом української поліції.

Їх змусили копати, це зайняло кілька годин. Після того їх ніхто не бачив, бо їх там же і розстріляли.

Після цього приїхало ще декілька вантажівок з євреями.

Їх завжди розстрілювали лицем до ями.

Розстрілював один чоловік в формі.

Я часто могла чути людський стогін навіть вночі.

Також хотіла б зазначити, що були вириті й інші «цистерни», і в них були поховані не євреї.

Ще на кладовищі був колодязь, в який кидали трупи. Я чула, що Мантей убивав цих людей.

Цей Мантей був смертю, коли їхав дорогою. Він стріляв у тих, хто в той час ішов нею. Це тому, що лише не євреям дозволялося йти тротуаром.

Одного разу він так убив одразу двох.

Також влітку, я була свідком інциденту, коли той самий чоловік вів близько групу з 34 жінок та чоловіків, які не були євреями. Серед них була мати з дитиною на руках та ще однією дитиною поруч. Їх завели на кладовище, після чого розстріляли.

(Як можемо простежити зі свідчень, територія Палацу – могила не лише єврейського народу).

Ці розправи тривали досить довго, я не можу оцінити, наскільки довго.

Завжди могла це спостерігати або з балкону, або з вікна мого будинку. Я не знаю імен загиблих.

Мої свідчення можуть підствердити Міхаліна Віклавська, яка проживає в Нісі, вулиця Мурчинська 01, та Вініна Павлоська, яка також живе в Нісі».

Яніна Конюховська:

«Я зі своїм чоловіком поїхала до округу Вахлін шукати роботу. Оселилися в Ковелі на вулиці Володимирській. Німці приїхали до Ковеля у червні 1941-го. А в березні або у квітні 1942-го вони почали депортувати усіх ковельських євреїв до гетто.

Будинок, у якому ми проживали, був близько за кілометр від гетто і десь за 50 метрів від кладовища.

У червні туди почали звозити трупи, які там і закопували.

Згодом, у серпні, за один день привезли 15 вантажівок з людьми. Їх змусили роздягатися, а потім розмістили групами по 15 людей біля викопаної ями. Після чого до них підходив німець і клав їх по одному пострілами в потилицю.

Це був чоловік з темно-русявим волоссям і великими блакитними очима. Він вільно розмовляв польською мовою без німецького акценту.

Уніформа Мантея була або зеленою, або чорною.

Розправа над євреями, про яку я розповідала раніше, відбулася у серпні і тривала два дні. Після одного з перевезень літня єврейка знепритомніла перед брамою кладовища.

Мантей застрелив її на місці.

Була ситуація, коли він стриляв зі свого автомобіля у трьох 18-літніх хлопців.

Одного він убив, а другого поранив. Після цього Мантей прийшов до мого чоловіка і попросив сокиру.

Він відповів, що сокири немає.Але сокира не знадобилася, бо приїхали німецькі жандарми з боєприпасами. Мантей вбивав людей з короткого пістолету. 1 вересня я бачила, як групою керував Еріх Каснер.

Там було 14 людей, зокрема жінка з трьома дітьми. Їх вели на кладовище, після чого лунали постріли і крики.

Я декілька разів бачила, як Каснер вів групи в‘язнів з центру до кладовища, де і розстрілював.

Каснер був середнього зросту, кремезний і чорний чоловік. Мені здається, що він старший за Мантея».


Це усі свідчення з судового процесу, які мені вдалося знайти.

Також варто звернути увагу на колаж з авіазнімку 1944 року. На кладовищі, де зараз є підйом до Палацу Шевченка, колись була велика яма.

Наперед зазначу, що це саме вирита яма, а не кратер від авіабомби.

Не буду стверджувати, що це одна з тих розстрільних ям, але іншого пояснення немає. На бліндаж не схоже, тому швидше за все, яма є частиною тієї жахливої історії.

За радянських часів, коли кладовище зрівняли із землею, надгробки використовували як «бетон для дороги», якими марширували солдати. Зараз вони складені і перебувають в окремому місці. Але навіть сьогодні на території палацу зустрічаються частини єврейських надгробків. (Фото)

Я впевнений, що під верхнім шаром землі є ще багато надгробних каменів. Але найстрашніше у цій історії те, що багато тисяч ковельчан були жорстоко знищені під час цих жахливих подій. Після цього не менш жорстоко були перетворені на одну велику «братську могилу».

Пам‘ятаємо…

Вам може бути цікаво
Редакція «Ковель media» може не поділяти думку блогерів або дописувачів. За зміст публікацій і їх достовірність відповідальність несуть автори.
Поділитися:

Коментарі

  1. На місці ЖЕКу 2 було також єврейське кладовище, було б цікаво прочитати і про нього

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.