Самійло Підгірський – останній націоналіст старої гвардії

17.08.2021 19:05

Ковельчанин Самійло Підгірський – депутат Центральної Ради УНР, депутат Польського Сейму, активний діяч УВО, УТП, УПНР, підпільний учасник ОУН.

Адвокат, журналіст, редактор декількох газетних видань, освітянин.

Друг і родич Дмитра Донцова.

Людина, яка знала Михайла Грушевського, Євгена Коновальця, Андрія Мельника, родину Косачів і багатьох інших…

Ковельчанин, який відмовився від еміграції, після чого був вбитий радянською владою…

Самійло Підгірський народився 29 вересня (хоча, деякі джерела зазначають, що 20-го вересня) 1888-го року в місті Ковелі. Походив із заможної родини, яка володіла великим наділом землі в селі Любитів Ковельського повіту Волинської губернії.

Самійло здобув освіту в Петербурзькому університеті, закінчивши юридичний факультет.

Після закінчення навчання повертається в родинний маєток, до села Любитів. Але у зв’язку із бойовими подіями часів Першої світової війни владою було евакуйовано населення Ковельського повіту. Таким чином, Самійло Підгірський попав до Києва.

Із початком революційних подій 1917-го року Самійло стає активним діячом Партії Соціалістів-Федералістів. А вже 7-го квітня 1917-го року молодого юриста обирають членом 2-го скликання Центральної ради (до 07.08.1917 р.) та 3-го скликання (до 30.03.1918 р.) від Волині.

Згодом переїжджає до Житомира, де працює до кінця 1919-го року на посаді інструктора каси дрібного кредиту Волинського губернського земства.

Водночас займається редагуванням перших газетних видань на Волині – «Громадянин» і «Волинська Газета», а з 1920-го року – луцьких «Громада» та «Наше Життя».

З 1921-го року повертається до Ковеля.

Згодом приймає участь у виборах до польського Сейму, де очолив Українську Парламентарну Репрезинтацію, яка належала до Блоку національних меншин Польської Республіки.

Із депутатських запитів відомо, що за підписом посольського мандату Самійла Підгірського неодноразово захищалися права і інтереси українців.

23 січня 1923 року в Сеймі посол Підгірський виголосив спільну заяву УПР, де акцентувалося, що «змаганням українського народу є відродження самостійної української держави».

Вже у травні 1923-го року Український клуб остаточно перейшов в опозицію, так як польською владою приймалися закони, які обмежували інтереси національних меншин.

Згодом, через конфлікти і непорозуміння в Українській Трудовій Партії Підгірський стає одним із засновників (УПНР) – Української Партії Національної Роботи, де її секретарем та головним ідеологом став Дмитро Донцов.

Основною тезою партії була – «Україна для українців».

Сам Підгірський був давнім членом УВО. Саме із ініціативи УВО і створювалася УПНР – головною ціллю була пропаганда українського націоналізму легальним шляхом.

Але партія не розгорнула своєї діяльності, так як на з’їзді 11 липня 1925 рок увійшла до УНДО.

Втім, Донцов і Підгірський проігнорували цю ініціативу.

В листопаді 1927-го року Підгірського було заарештовано. В його готельному номері у Варшаві було підкинуто валізу із комуністичними листівками.

Під час судового процесу у 1930-му році був засуджений до 2 років ув’язнення. Але 30 квітня 1931-го року був виправданий Апеляційним судом Варшави.

Після цього Самійло переїжджає до рідного Ковеля, де відкриває приватну адвокатську канцелярію.

Під час адвокатської діяльності він неодноразово захищав членів ОУН. Про це також свідчив один із видатних українських адвокатів того часу – Степан Шухевич.

В той же час був обраний головою управи Ковельської повітової «Просвіти», яка була однією з найпотужніших у воєводстві і налічувала 3 тис. членів.

Варто зазначити, що із 1928 року в Ковелі діяв філіал Союзу Українок, очільницею якої була дружина Підгірського – Леся (Олександра) Підгірська.

У звіті Ковельського повітового староства говориться, що Союз Українок – єдина з чинних український організацій націоналістичного характеру.

Також український дисидент Данило Шумук описував Союз Українок, як єдину легальну українську націоналістичну організацію на теренах Польської Республіки.

Польська поліція неодноразово фіксувала зустрічі членів ОУН в помешканні Самійла Підгірського у Ковелі.

Також Данило Шумук стверджував, що  Самійло Підгірський керував націоналістичною роботою на теренах Ковельського повіту. Завдяки чому і формувалася мережа ОУН.

Варто зазначити, що тодішній етнічний склад мешканців Ковеля кардинально відрізняється від сьогодення.

Так як склад ковельчан, в першу чергу посідали євреї, далі поляки, українці і росіяни – складали чи не найменшу частку містян. Через що, очевидно, що український націоналізм, як таке явище – мало мале поширення в Ковелі.

Із приходом радянської влади у 1939-му році Підгірський припиняє адвокатську діяльність.

Згодом, у 1940-му році був прийнятий в радянську адвокатуру. Але як він сам свідчив на допиті, «… в серпні місяці 1940 року Волинською обласною адвокатською консультацією було піднято питання про моє перебування в радянській адвокатурі і через моє соціальне походження, я не був співзвучним радянській адвокатурі, а тому я не міг бути радянським адвокатом…».

Напередодні, а саме в жовтні 1939 року, Самійло був заарештований у Ковелі.

НКВС розцінював Самійла Підгірського як класового ворога і «українського буржуазного націоналіста».

Але завдяки клопотанням депутатів Народних зборів Західної України Олександра Луцкевича та Івана Тишика, які засвідчили, що Підгірський у міжвоєнний період 1918-1939 рр. ніякої антинародної та антирадянської діяльності не проводив, а навпаки, систематично виступав оборонцем на політичних процесах. Врешті, Самійло був звільнений.

Згодом працював вчителем в селі Заланові Рогатинського району.

Після початку подій 1941 року Самійло повертається в підконтрольний німцями Ковель.

Що також варто зазначити – певний термін міським головою Ковеля за німецької влади був Микола Пирогов.

Попередньо Пирогов обіймав цю посаду декілька разів ще за часів Російської імперії. Також завдяки пану Миколі у Ковелі була збудована жіноча гімназія Юлії Пирогової (сьогодні цю будівлю знають, як «Ковельчанку»).

Микола Пирогов і Самійло Підгірський спілкувалися ще із революційних подій 1917 року.

Обидва ковельчани тісно товаришували із видатним українським діячем Дмитром Донцовим.

Що також цікаво: дружина Донцова – Марія Донцова і дружина Підгірського – Леся Підгірська – були сестрами.

Леся Підгірська, яка очолювала філію Союзу Українок у Ковелі (1928-1939), врятувала із німецького полону багатьох військовополонених українців. Вона співпрацювала із ОУН та доносила їм потрібну інформацію.

Була заарештована нацистами у вересні 1941 року, згодом звільнена з Краківської в’язниці Мюнтелюпих у 1942 році.

Але згодом, у липні 1943 року, була піймана гестапівцями. 4 липня того року Леся (Олександра) Підгірська разом із донькою Наною була розстріляна місцевим катом Каснером.

Тіла були поховані на місцевому кладовищі, яке згодом було знищене радянською владою. На сьогоднішній день, на його місці знаходиться філія «Волиньгазу». Там також розташована меморіальна дошка загиблим.

З 31.08.1941 р. Самійло Підгірський був головою Ковельського окружної (районної) управи, входив до складу Української Ради Довіри Волині.

Згодом був змушений погодитися з пропозицією коменданта Ковеля – очолити місцеву управу. Але недовго пропрацював на цій посаді.

Із наступом Червоної армії публічні діячі були вимушені емігрувати, або бути репресованими. Таким чином, у 1944 році Микола Пирогов емігрував до Німеччини, а згодом і до Австралії.

Самійло Підгірський кинув виклик долі і відмовився емігрувати на Захід. Вже 2 квітня 1944 року Підгірського було заарештовано.

Начальник відділу контррозвідки «Смерш» 175-ї стрілецької дивізії підполковник Сичов затвердив постанову на арешт, в якій вказувалось:

Підгірський С. М., проживаючи на тимчасово окупованій німцями території, добровільно поступив до німецьких властей на посаду голови повітової управи. З серпня місяця 1942 року по липень місяць 1943 року Підгірський працював в якості судді в Маціївському районі. Крім цього, Підгірський був активним учасником контрреволюційної організації «ОУН», працюючи в останній разом зі своєю дружиною, яка також була членом Організації українських націоналістів. На основі викладеного постановив, Підгірського Самійла Максимовича піддати арешту і обшуку

Попереднє слідство вели органи контррозвідки в селі Воля-Любитівська Ковельського району. Арештованого тримали у відкритій ямі, викопаній на подвір’ї сільської хати, звідки його щодоби по кілька разів викликали на допити. Так, як йому інкримінували співпрацю з нацистським окупаційним режимом, про дотримання будь-яких процесуальних норм не було й мови. Допити тривали понад добу, супроводжувалися тортурами, але Самійла Підгірського радянським катам зламати не вдалося, він вперто стояв на своєму, відмовляючись від звинувачень.

Під час допиту, який 10 квітня 1944 р. проводив оперуповноважений відділу контррозвідки «Смерш» 175-ї стрілецької дивізії старший лейтенант Поморцев, Самійло Підгірський показав:

Пропрацювавши на посаді голови повітової управи зо три тижні, я був заарештований гестапо і направлений в місто Краків «на мантилюпіх» (місце ув’язнення). 6 січня 1942 р. із місця ув’язнення, де знаходився близько 4-х місяців, я був звільнений. Після звільнення я знову повернувся в місто Ковель і, внаслідок отриманої мною у в’язниці хвороби, я до серпня місяця нічим не займався. В серпні місяці 1942 р. мене знову викликав гебітскомісар міста Ковеля, який заявив, що я повинен йти працювати шліхтером (суддею) у Маціївський район Волинської області. Пропрацював я до липня 1943 р., тобто до вбивства німцями моєї дружини. Після цього я посаду шліхтера залишив і виїхав в село Любитів, де й знаходився до визволення села Любитова частинами Червоної армії, працюючи в господарстві батька…

У зв’язку з передислокуванням дивізії справу 30 квітня 1944 р. було передано начальникові Ковельського міськвідділу НКВС, а пізніше С. Підгірського відправили у в’язницю № 1 УНКВС Київської області.

На одному із допитів на запитання слідчого, чим може доповнити свої покази по суті справи, підслідний заявив:

Свої покази вважаю необхідним доповнити, що я і моя сім’я прихильності до німецьких властей не мали, за що були розстріляні моя дружина, дочка і зять…

Не витримавши катувань енкаведистів, Самійло Підгірський помирає. У в’язниці №1 УНКВС Київської області тюремний лікар Л. С. Бенецька, оглянувши труп в’язня С. М. Підгірського, в акті зробила запис:

Хворий помер 5.VIII.44 р. о 8-й вечора при явищах серцевої недостатності

Під актом стоїть резолюція начальника цієї в’язниці:

Разрешаю предать земле труп з/к Подгорского С. М. 1888 г. рождения умершего в больнице санчасти 5.VIII.44 г. в 8 часов вечера. Начальник тюрмы № 1 УНКВД КО капитан госбезопасности» [16, арк. 35].

Тіло Самійла Підгірського було поховане на території тюрми. Як й інші діячі українського національного руху, він був реабілітований тільки у 1989 році.

Існують деякі свідчення, що будинок Самійла Підгірського знаходився на перехресті вул. Міцкевича і Помнікова – тобто сьогоднішньої Міцкевича і Грушевського.

Деякі активісти навіть наполягають, що вони знають, в якому саме будинку він проживав.

Але я пропоную розібратися із цим запитанням разом і саме для цього зробив добірку фотоколажів із авіазнімками різних років.

І як ми можемо бачити, на авіазнімку 1939-го року – на перехресті знаходилося 4 будинки. В одному з трьох потенційно могла проживати сім’я Підгірських.

«Нижній» будинок, що знаходиться ліворуч, я відразу забрав із переліку можливих, так як там завжди знаходилася школа, а згодом пошта і телеграф.

Як бачимо зі знімку за липень 1944 року – два будинки праворуч, «верхній» і «нижній» – були зруйновані в ході бойових подій.

І як ми можемо судити по сьогоденню – лівий «верхній» будинок був зруйнований вже після війни.

Таким чином, можна сміливо стверджувати, що на сьогоднішній день не зберіглося жодної будівлі, в якій теоретично міг би проживати Самійло Підгірський.

Це ми розглянули «свідчення», які нічим не закріплені.

Особисто я надаю перевагу мові фактів і логіки, а враховую те, що інформації із будь-якими адресами ніде немає – я почав «рити» глибше.

Мені вдалося встановити, що Самійло Підгірський – на польську манеру правопису, пишеться – Samijło Pidhirśkyj. Але згодом, я знайшов ще один варіант написання, який більше нагадує словацько-польську манеру – Samuel Podhorski.

І саме завдяки цій невеликій і, з одного боку, не значній інформації – мені здалося знайти судовий довідник за 1934-й рік, на сторінках якого зазначалися адвокатські контори. На одній із сторінок ми можемо бачити перелік із ковельськими юристами і як ми можемо спостерігати, один із них це – Підгірський Самійло, а точніше Подгорський Самуель.

Його адвокатська контора знаходилася на вулиці 3-го Мая, будинок №11.

Сьогодні це – вулиця 1-го Грудня.

Є дуже велика ймовірність, що його адвокатська контора і була його місцем проживання.

Також, що цікаво, враховуючи те, що сам Підгірський задокументував себе в такий спосіб, можна припустити, що він сам ідентифікував себе як – Самуель Подгорський.

Але на цій версії я не буду наполягати – просто роздуми.

В публікації закріплено дві світлини Самійла Підгірського – одна з них оригінал, друга – відреставрована версія.

Також, закріплене відео, в якому я спробував «оживити» фотографію із Підгірським.

Також в матеріалах публікації я закріпив фотографію Еріха Каснера, який причетний до розстрілу єврейського населення, і яким було убито Лесю і Нану Підгірських.

На одному із фото ви можете бачити:

Українська Парляментарна Репрезентація в польському Сеймі та Сенаті з польських виборів 1922 року.

Зліва направо: С. Любарський, о. прот. Д. Герштанський, С. Підгірський, А. Пащук[pl], Б. Козубський, С. Козицький, Л. Маркович[pl], І. Пастернак, О. Левчанівська, В. Дмитріюк, І. Павлюк, М. Пирогів, С. Хруцький, С. Маківка, М. Черкавський, О. Карпінський, М. Чучмай, А. Васильчук, Х. Приступа[pl], Я. Войтюк, П. Васиньчук, А. Братунь, Й. Скрипа, В. Комаревич, В. Махнюк, Ю. Тимощук, М. Луцкевич

Вам може бути цікаво
Редакція «Ковель media» може не поділяти думку блогерів або дописувачів. За зміст публікацій і їх достовірність відповідальність несуть автори.
Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.