У музеї-садибі Самійла Підгірського вшанували Великого Кобзаря
Вчора був пам’ятний день – 22 травня 1861 року відбулось перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева.
Помер 47-річний український поет у Санкт-Петербурзі, де його (на Смоленському кладовищі) спочатку і поховали. Але друзі Тараса Григоровича, і численні шанувальники Українського Генія знали про його палке бажання бути похованим, згідно з його «Заповітом», написаним ще в 1845 році, у рідній землі, в Україні – «Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій…».
Ось в цей день вшановувати велич пророка, ідейного творця Української Державності зібрались гарно вбрані Ковельчани, традиційно поклавши квіти по пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченка, почитали його твори.
Товариство в обмеженій кількості відвідало музей-садибу Самійла Підгірського, де я, як засновник музею, провів презентацію портрета Тараса Шевченка, виконаного в техніці літографія Фотієм Красицьким.
Портрет виконаний малярем у 1942 році на папері «Крафт», що на той час використовувався для обгорток на цигарки, ймовірно викрадений з тютюнової фабрики (під час німецької окупації це великий ризик для життя) у майстерні літографії Києво-Печерської Лаври, заснованої Іваном Їжакевичем. Тираж максимум до 50 штук. Це один з перших відбитків.
Портрет під час другої світової, висів у криївці українських повстанців, де і в кого саме невідомо. Передали 1989 року до штабу Ковельського Руху мені. До 2018 висів у приміщенні Ради Ковельської організації УРП на вулиці Степана Бандери. Після розвалу цих державотворчих політичних структур за рішенням засновників потрапив до музею-садиби Самійла Підгірського.
Також відбулась презентація інших графічних робіт менш значимих з художньої точки зору, але цінних з історичної сторони. Презентований портрет Т. Г. Шевченка виконаний 1998 році (ліногравюра, папір, тираж 70 шт.) групою київських митців спільно зі мною.
Портрет, виконаний у техніці інкрустація по дереву (Маркетрі) невідомим майстром, був знайдений у дворі багатоповерхівки десь в ті дні 1991 року одразу після проголошення Незалежності України. Подзьобаний, вдарений в декількох місцях і брудний валявся, мабуть, з тиждень просто неба. Ненависть до України в особи, що зберігала цей портрет і, мабуть, шанувала Т. Г. Шевченка як поета, переросла і на нього. Можливо усвідомили, що саме «Кобзар» зіграв першочергову роль у від’єднанні України від Московії та все Українське почало набирати обертів – мова, пісня, звичаї, обряди…
Ще один портрет Т. Г. Шевченка виконаний у техніці плоско-рельєфне різьблення (контурне різьблення) по дереву, створений невідомим автором , в той же період у в’язниці загального режиму.
Кандидат біологічних наук Василь Козак промовисто віддав шану Великому Кобзарю, декламував його поезію. Долучився до акції і відзначення Дня перепоховання Т. Г. Шевченка і народний депутат України VII скликання, колишній голова Державного агентства лісових ресурсів Валерій Черняков, який висловив свої роздуми з приводу минулого і сучасного України, її державотворчого процесу, наголосив, що Українське поетичне слово «має велике значення». Заслужений працівник культури України Іван Сидорук нагадав, що в цей день 2014 року російські війська розстріляли наших Українських воїнів під Волновахою.
Валерій Черняков
Коментарі