Історії переселенців, які знайшли притулок та новий дім у збудованому житлі у Ковелі

Четверо мешканців реконструйованого житла розповідають, як врятувалися з охоплених війною міст та дісталися Ковеля, а також діляться враженнями від нових квартир.

Про це повідомила фахівчиня з комунікацій Північної екологічної фінансової корпорації (НЕФКО) Софія Шевчинська.

Нагадаємо, дві будівлі у Ковелі на вулиці Драгоманова, які раніше використовувалися для адміністративних та навчальних цілей, переобладнали під житло для внутрішньо переміщених українців у рамках програми «Підтримка ЄС для нагальних потреб розміщення внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні», що фінансується Європейським Союзом та реалізується під управлінням НЕФКО.

Публікація за темою: Ключі від нових умебльованих квартир у Ковелі отримали 24 родини вимушених переселенців

Як вже інформувалося, 12 березня 2024 року 24 родини переселенців з Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей отримали ключі від нових квартир у двох відремонтованих будинках. У цій статті четверо з них розповідають, як врятувалися з охоплених війною рідних міст та дісталися Ковеля.

Марія

Я родом з Лиману Донецької області. До повномасштабної війни я мешкала з дочкою в Харкові, там працювала вчителькою в школі, а моя мама жила в Лимані. 24 лютого 2022 року ми з дитиною прокинулися від вибухів за вікном. Спочатку ми поїхали до моєї матері, але вже за два тижні й там почалися бойові дії, тому ми вирішили терміново виїжджати до Ковеля. Нам вдалося втекти на останньому потязі – тому, що був розстріляний, але за добу виснажливої подорожі ми все-таки прибули на місце. І вирішили залишатися в Ковелі, тому що моя мама родом звідси, хоча давно не поверталася до рідного міста.

Ковель нам подобається. Квартира, яку ми отримали, дуже зручна, і ми вважаємо, що нам пощастило. За два роки життя тут ми ще не почувалися вдома. Війна забрала в нас відчуття дому, і ми сподіваємося, що воно повернеться тут, у цій квартирі!

Катерина

Мій чоловік ковельчанин, служить в армії з 2014 року. Я родом з Маріуполя, де ми й познайомилися 2017 року, одружилися, а за два роки народили дитину. А потім почалася повномасштабна війна.

Ми з дитиною виїхали з Маріуполя на одному з останніх потягів, а чоловік, як військовослужбовець, залишився. На початку березня ми втратили зв’язок із ним. Ми з дочкою переїхали до його батьків у Ковель і з нетерпінням чекали будь-яких новин, молячись про диво. І диво сталося: чоловік вибрався з Маріуполя, пройшовши пішки 200 кілометрів.

Мій чоловік дуже любить рідне місто і хотів, щоб ми сюди переїхали. Після того, як врятувався з Маріуполя, він пройшов реабілітацію в Ковелі й повернувся на передову.

Досі не віриться, що нарешті у нас є щось своє – власна квартира. Я до останнього сумнівалася, що це станеться. Коли мене запросили на сесію в міську раду, я не знала, чого чекати. Коли нам сказали, що ми отримаємо квартиру, це стало повною несподіванкою. Я написала чоловікові: «Ми отримали квартиру», а він подумав, що я жартую. Коли я переслала йому фото документів, він теж не міг повірити. Це таке щастя!

Тетяна

Виїхавши з Бахмута, моя родина – я і мої син та онук – об’їздили пів України, перш ніж дісталися Ковеля. Спочатку ми жили в Дніпрі, потім переїхали в його передмістя. Однак там сталося страшне: неподалік від нас розбили нафтобазу. Ми вирішили рушати й звідти й перебралися в Нікополь. Спочатку все було добре, але скоро й там почалися бойові дії. Тоді волонтери вивезли нас сюди, в Ковель. З серпня 2022 року ми тут й живемо. Місто дуже гарне, а найголовніше, тут тихо. Звичайно, бувають сирени, але немає активних бойових дій. Через те, що ми пережили, мій онук майже перестав розмовляти й почав заїкатися. Спершу він соромився гратися з ковельськими дітьми, але поступово адаптувався і прийшов в норму.

Умови у квартирі чудові. Раніше ми знімали будинок в поганому стані, без зручностей. А коли я побачила цю квартиру, у мене перехопило подих. По-перше, все так гарно і просторо, багато природного світла. Кухня така велика, що в ній практично можна жити. Крім того, є все необхідне для проживання, навіть постіль та посуд. В мене немає слів!

Микола

Моя сім’я складається з чотирьох осіб: я, дружина і двоє дітей. Ми з Херсона. Коли почалася повномасштабна війна, ми, довго не думаючи, вирішили, що треба виїжджати, бо життя в окупації я не уявляв. 24 лютого 2022 року, коли російські війська вже були в місті, ми зібрали документи, взяли дітей та поїхали.

Спиняючись у друзів, ми рухалися з півдня на північ, доки не дісталися Ковеля. Тут облаштувалися досить швидко. Діти навчаються в місцевих школах, де вже знайшли нових друзів, я працюю, а дружина служить в Збройних Силах України.

Умови у квартирі мені подобаються: усе нове, яскраве та гарне. Я вважаю, що такі проєкти дуже важливі для тих, хто залишився без домівки, бо це ознака підтримки та того, що ми всі разом.

* * *

Керівник програм співробітництва у Представництві Європейського Союзу в Україні Штефан Шльойнінг каже, що цей проєкт, профінансований ЄС та впроваджений у співпраці з НЕФКО, зміцнює спроможності українських громад надавати житло та інші основні послуги ВПО шляхом реконструкції наявної муніципальної інфраструктури відповідно до вищих стандартів енергоефективності.

Але що ще важливіше, він дає українцям, які втекли до Ковеля від бойових дій, відчуття стабільності та підтримки й допомагає їм почати життя з нової сторінки в безпечнішій обстановці

– додає він