Місця поховань є частиною спільної історії: мацева з кладовища у Ковелі

Ні для кого не є секретом, що до Другої світової війни у волинських містах мешкало чимало євреїв. Ковель не став виключенням.

Єврейська громада у місті була однією з найдавніших і найчисельніших на території Волині. Про це свідчать пам’ятки єврейської общини й документи, – пише головний зберігач фондів Ковельського історичного музею Мирослава Мороз у Район.Ковель.

Єврейська енциклопедія наголошує, що в 1897 році у Ковелі єврейське населення становило більш як 48%, з 17697 мешканців 8521 були євреями.

Публікація за темою: Андрій Миронюк: Ковель на карикатурах 1918 року

Станом на 1910 рік у місті діяла велика кам’яна синагога, що споруджувалася з 1886 по 1907 роки, одна із небагатьох пам’яток, що вціліли до наших днів (нині у цій будівлі – комерційно-виробнича фірма «Ковель»), сім молитовних будинків, 6 єврейських училищ.

У фондах Ковельського історичного музею зберігаються документи, які засвідчують про відкриття у місті єврейських навчальних закладів.

У місті було кілька єврейських кладовищ. Старий єврейський цвинтар (поблизу дерев’яного моста на вулиці Маціївській (нині – вулиця Модеста Левицького) за метрів 500 від сучасної школи №6) проіснував до початку XIX століття.

У зв’язку з істотним збільшенням єврейського кагалу та нестачею місця для поховання померлих, єврейська громада відкрила новий цвинтар, межі якого були чітко окреслені на плані Ковеля і пролягали сучасними вулицями – Володимирська та Варшавська.

Надгробки (мацеви) на цвинтарі євреї встановлювали через рік після смерті. Здебільшого вони мали вигляд прямокутної вертикальної кам’яної стели.

Одна із вцілілих після руйнації кладовища мацев має форму прямокутної плити, виготовленої з каменю-пісковику, із арковим верхом, втраченим нижнім лівим кутом із вирізьбленою епітафією на івриті (гебрейській або староєврейській мові).

Верхня частина обрамлена декором рослинного походження, під яким дата смерті за єврейським календарем: помер 23 елула 5666 року, тобто 13 вересня 1906 року. В центрі зображена шафка з книжками, що свідчить про людину, яка досконало знала Тору і священні книги.

З обох боків свічники – загальний символ світла, людської душі. В прямокутній рамці вирізьблена епітафія, в перекладі на українську:

І служитель в людині ходить в теплі, справедливості і смерті, а Яхав усі дні займається Торою, днями й ночами, другом богобоязливих і хранителями його пайків, щоб не ходити під вами, як праведник правди від ваших дітей

Покійного, ймовірно звали Цві (у другому рядочку тексту, що в рамці, є три літери дещо більші за розмірами). Такого формату тексти були поширені на багатьох мацевах.

Місця поховань є частиною нашої історії, нашого минулого, а надгробки з епітафіями є не лише важливими мистецькими елементами цвинтарів, але й інформативним матеріалом у дослідницькій роботі.

Мирослава МОРОЗ