Гонта Валерій Олександрович

Народився 27 липня 1981 року у місті Ковелі.

Навчався в школі №13. Закінчив Ковельський машинобудівний технікум.

Працював електромонтажником, згодом відкрив власний магазин. У перші дні російської збройної агресії на сході України у 2014 році пішов до військкомату, аби потрапити у зону бойових дій. Але йому відмовили через стан здоров’я.

Вступив до “Правого сектору” і у липні 2014 року вже був на фронті. Боєць з позивним “Гонта” брав участь в боях за Донецький аеропорт. Воював за селище Піски. У рідному Ковелі Валерія записали “двохсотим”, але повернувся додому живим. Проте з обмороженими кінцівками ніг.

У 2016 році підписав контракт і став військовослужбовцем Збройних Сил України. Вступив до 1-го батальйону 54-ої бригади, яка дислокувалася у м.Бахмуті – на передовій лінії фронту на Світлодарській дузі. Тут молодший сержант, командир бойової машини-командир 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти механізованого батальйону (в/ч А0693) воював майже рік.

Мужній воїн Валерій Гонта зумів винести пораненого бійця з позицій під артилерійським вогнем. За це отримав державну нагороду – орден “За мужність” ІІІ ступеня. Відзначений почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України “За взірцевість у військовій службі” ІІІ ступеня .

Брав участь у боях з 2014 по 2018 рік. Кіборга Валерія Гонту знають як сильного та нескореного, мужнього та відважного оборонця рідної землі. На війні втратив слух, мав важкі поранення. Після демобілізації пережив мікроінсульт. Інвалід ІІ групи, потребував постійного лікування. При тому активно допомагав бойовим побратимам у придбанні медикаментів, продуктів, вирішенні побутових питань.

З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну доброволець Валерій Гонта знову у бойовому строю. Служив у 14-ій окремій механізованій бригаді. Головний сержант 2 розвідувального взводу розвідувальної роти в/ч А1008 Валерій Гонта загинув 21 травня 2022 року біля селища Нагірне Донецької області. У нього залишилися дружина та двоє синів — дванадцяти і сімнадцяти років.

Похований на Алеї Героїв Ковельського міського кладовища.

За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Гонті Валерію Олександровичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ковеля» (посмертно) (рішення Ковельської міської ради від 28 липня 2022 року №24/38).