Ковель попрощався з двома захисниками Олександром Сілівончиком та Павлом Ромашуком

Сьогодні, 28 грудня, на площі Героїв Майдану – дві домовини, дві обірвані долі. Ковельчани віддали останню шану військовим Олександру Сілівончику та Павлу Ромашуку.

У кожного з них своя життєва історія, своя історія боротьби. Про це говорив міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди, – повідомляє Ковельська міська рада.

Олександр Сілівончик – корінний ковельчанин, навчався у школі №3. У 1995 році закінчив Здолбунівське професійно-технічне училище залізничного транспорту за спеціальністю оглядач ремонтних вагонів. Залізничниками були і його батьки, яких Олександр рано втратив.

Після повернення у рідне місто працював на підприємстві «КОМО». Потім довгий час був оператором котельні на ВП «Локомотивне депо Ковель». Щирий, відкритий, добрий – таким його пам’ятають рідні, друзі, колеги.

Дружина Тетяна, сини Максим і Денис були для нього усім, заради них він жив, заради них пішов на війну на другий день повномасштабного вторгнення – захищати своїх, захищати своє.

Олександру Сілівончику 20 грудня виповнилося 47 років. А напередодні Різдва, 24 грудня, воїн загинув поблизу села Діброва на Луганщині.

Дружина Тетяна після цієї страшної звістки сказала, що вона не має права опускати руки, бо тепер сама повинна дбати про синів, виховувати їх за двох. А ще не забувати, що війна продовжується. Хлопці на передовій потребують нашої підтримки і допомоги.

Павло Ромашук навчався у школі №7. Після закінчення – пішов до армії. Фактично все своє життя пов’язав з автомобілями. Працював далекобійником, водієм маршрутного таксі, згодом – підприємцем-перевізником. Його ковельчани часто могли бачити на маршруті №2А «Незалежності-Сільмаш». Був дуже добрим, хорошим, привітним. Про нього тепло згадують його рідні, яких він дуже любив.

На другий місяць війни добровільно став на захист країни. Пройшов чимало гарячих точок. Через рік отримав важке поранення. І тоді почалась інша боротьба – за життя. Спочатку у прифронтових госпіталях, а останнім часом Павло проходив реабілітацію на Волині. Але так сталося, що нещасний випадок знову повернув його до лікарні, і медики не змогли врятувати чоловіка.

Павлу Ромашуку назавжди 43. Його тепер так не вистачатиме дружині, дітям, батькові, сестрі, братові, усім, хто його знав.

Жорстока війна продовжує вести свій безжальний рахунок, відбирати життя найкращих. Ми повинні пам’ятати, якою ціною дається нам відносно мирний спокій у нашому Ковелі, на нашій Волині. Саме завдяки таким людям, як Олександр Сілівончик та Павло Ромашук.

Вічна їм пам’ять і шана.

Поховали воїнів на Алеї Героїв міського кладовища.

Фото Ковельської міської ради