Ковельський будинок для дітей-сиріт імені Якова Епелбаума

09.07.2023 о 19:00 · 6 хв читання

Як пригадують зі своїх спогадів мешканці Ковеля: «До Першої світової війни… кількість сиріт була помірною»; «…Сусіди та інші мешканці вважали своїм обовʼязком повернути сироту в домівку, щоб вона зростала в колі сімʼї, щоб забезпечити його чи її теплою атмосферою та освітою, як це робили для власних ж дітей».

Проте, ситуація змінилась після Першої світової війни – кривава війна, затяжна громадянська війна, погроми, довготривалі війни під час так званих «визвольних змагань» – усе це створило скрутну ситуацію в регіоні і безпосередньо в Ковелі. Оскільки: «значно збільшилась кількість дітей-сиріт із ковельських сіл, які приїхали шукати притулок у місто».

Згодом в місті представниками кількох синагог було організовано «народну кухню», яка здійснювала свою діяльність за підтримки організації «Джойнт».

«Джойнт» – об’єднаний розподільчий комітет американських фондів допомоги євреям, які постраждали від війни.

Однією з найактивніших жінок (опікунок) «народної кухні» була Райце Левін. Вона сама дбала про те, щоб сиріт взяли на виховання до сімей. Оскільки, їм потрібен був дім, гуманні умови та щоб за ними хтось доглядав.

У звʼязку з великою кількістю дітей-сиріт згодом виникла ідея організувати дитячий будинок. Серед організаторів були сама Райце Левін, а також Міша та Баті Армарнік (походили з родини підприємців, які мали у Ковелі великий паровий млин), Клара Ерліх (власниця гімназії), Цахновітс, Шимон Ейзен, Хавкін, доктор Шемштейн, доктор Тчахновіч, доктор Вітман, Гурін та Яков Борак.

Перші притулки були організовані ще у 1918-му році в будинках при тодішній вулиці Луцькій (сьогоднішня Незалежності). Ці будинки належали сімʼї Антіна – родина єврейського походження, яка займалася будівництвом залізниці в Ковелі та його околицях. В притулках дбали про те, щоб діти були чисті, мали гарний та чистий одяг, були нагодовані. Основні потреби фінансували за рахунок організації «Джойнт».

Проте, у 1920 році діяльність притулків тимчасово припинилася у звʼязку з приходом більшовиків. А вже з поверненням та остаточним закріпленням цих земель Польською Республікою діяльність притулків знову продовжилась.

Життя Ковеля, в тому числі сиріт, повернулася до свого колишнього розпорядку. Роботи було багато, оскільки підпорядкованих комітету було близько 500 дітей-сиріт. Було 195 хлопчиків і 290 дівчаток (з них 160 повних сиріт і 325 з один із батьків)
– йдеться у книзі «Ковель: Свідчення та Книга пам’яті нашої знищеної громади»

До речі, книгу «Ковель: Свідчення та Книга пам’яті нашої знищеної громади» («Kowel: Testimony and Memorial Book of Our Destroyed Community») було видано під редакцією Eliezer Leoni-Zopperfin у Тель-Авіві у 1957 році.

Частину повних сиріт розміщували у дитячому будинку, частину – у приватних будинках. Приватні особи отримували одяг та їжу для дітей-сиріт, а також достойну оплату праці. Сиротам, в яких залишився один з батьків – видавали їжу та одяг. Комітет також забезпечував повну оплату навчання в міських школах.

Повна плата за навчання цих сиріт була пожертвою на утримання єврейських шкіл, оскільки місцева влада не повністю їх дотувала.

Що цікаво, комітету вдавалося відправляти дітей до різних молодіжних закладів інших країн. Загалом 109 дітей змогло поїхали у різні країни, серед яких: земля Ізраїль, Аргентина, Африка, Канада, Англія та Сполучені Штати Америки.

Втім, згодом комітету довелося нести важкий тягар, оскільки «Джойнт» почав скорочувати фінансування дитячих будинків.

У 1923 році Джойнт повністю відійшов і комітет сирітського будинку в Ковелі був змушений зустрітись з фактом нової реальності.

У книзі «Ковель: Свідчення та Книга пам’яті нашої знищеної громади» говориться, що у 1925 році умови дитячого будинку погіршилися. Витрати були великі, потрібні були нові зусилля. До діяльності закладу долучили юриста Якова Епелбаума (Jakob Epelbaum). Літній Епелбаум був ще сповнений енергії і погодився стати головою правління організації.

Він був у захваті від свого внеску і присвятив себе цьому завданню. Був готовий на будь-які жертви. Всю свою працю вирішив присвятити дитячому будинку. Він був досвідченим громадським лідером, знав, що дитячому будинку неможливо оплачувати додаткові витрати у звʼязку з постійними переїздами.

Він хотів запобігти цьому і придбав ділянку зі старою забудовою без відома та погодження з іншими членами правління. Вирішив зруйнувати стару будівлю і побудувати на її місці справжній дитячий будинок. Знав, які труднощі попереду, і тому був обережний, щоб не розкривати свій план на загал. Він не хотів, щоб йому відмовили. Після нетривалих зусиль вирішив заплатити за будівництво з власної кишені, щоб здійснити свою мрію.

У 1929 році стару будівлю розібрали і розпочали будівництво нової. Наприкінці того ж року діти-сироти повернулися з літнього табору до чудової, просторої нової будівлі, зведеної їхнім «дідом» Яковом Епелбаумом
– йдеться у книзі

Будинок для дітей-сиріт імені Якова Епелбаума можна побачити навіть і сьогодні. Хоча за теперішнім його виглядом не можна сказати, що цій будівлі майже сотня років, оскільки вона в притаманній для радянської влади манері заліплена плиткою. Хоча, якщо звернути увагу на абсолютно нетипову для совєтів форму самої будівлі, то стає очевидно, що вона – стара. Будівля знаходиться на сьогоднішній вулиці імені Степана Бандери, будинок №9.

Сьогодні тут розміщується комунальне підприємство «Ковельські парки».

У 1930 році у Епелбаума виникла нова ідея: створити денний табір для дітей-сиріт у селі Городилець, що під Ковелем. Оскільки зайвих коштів у нього вже не було, він звернувся по допомогу до дирекції дитячого будинку. Було багато обговорень, боротьби та суперечок, поки Епелбаум не досяг успіху у виконанні своєї ідеї. Нарешті, за сприяння центрального офісу в Рівному для дитячого будинку було організовано літній табір, де перебували не лише діти-сироти, а й діти бідних, хворих та малозабезпечених батьків. Їжі вистачило на всіх дітей, які повернулися з літнього табору здоровими, в новому одязі та взутті.

Усіх дітей-сиріт, які закінчували навчання, далі розміщували у різних цехах, для того, щоб вони навчалися ремеслу. Ті діти-сироти, які виявляли виняткові таланти, отримували можливість навчатися у середніх школах міста. До 1938 року в ньому брали участь щонайменше 368 дітей-сиріт.

Багато з цих дітей-сиріт, які виросли в дитячому будинку і були в них виховані, зуміли посісти вагоме місце в суспільстві і залишилися в Ковелі. Їхній емоційний зв’язок із дитячим будинком тривав. Вони завжди із задоволенням відвідували дитячий будинок, щоб побачити своїх вихователів. Тим, хто виїхав до Ізраїлю, дали гроші на дорогу, а також на одяг та інші потреби – як і тим, у кого були сім’ї.

Восени 1939 року … більшовики знову увійшли до Ковеля. Яскравий період дитячого будинку закінчився. Більшовики швидко здійснили в Ковелі соціалістичну революцію. Усі навчальні та громадські установи були під контролем комуністів і повністю змінилися. Незабаром дитячий будинок спіткала така ж доля. Усі діти, які навчалися в єврейських школах Ковеля, були переведені до більшовицьких шкіл. Крім того, польський притулок приєднали до єврейського. Первісний національно-народний вигляд дитячого будинку був стертий новою владою
– йдеться у книзі «Ковель: Свідчення та Книга пам’яті нашої знищеної громади»